Кохання та Кров

15

Джейк одразу ж обернувся на звук, але нікого не було, коли він приступив далі знущатися наді мною, у його серце втнувся ніж.
— брудний ніж, я думаю ти його заслуговуєш.
* Це був Лойд.. *
Джейк уже був мертвий, він падав прямо на мене, але Лойд його схопив та відтягнув подальше.
Він підійшов до мене, та без слів розвʼязав мене. Я одягнулася.
— Думаю ти..
Не давши йому договорити, я підбігла і сильно обняла його, та почала плакати. Крізь сльози вимовила.
— Вибач мене...
— Не вибачайся, я не заслуговую твоїх сліз та вибачень.
Він обійняв мене у відповідь.
У моєму серці щось запалало, це те що палало завжди коли я була з Лойдем, та ніколи не палало коли я була із Джейком.
— Ти знаєш, що цей покидьок поспорив з усіма що переспить із тобою. Та він найперший почав розпускати про тебе плітки.. Тому я не хотів, щоб ти з ним спілкувалася.
— Я думала я закохалася та це взаємно.
Він поглянув на мою руку де був браслет подарований мертвим Джейком.
— О боже зніми це до чортового біса .
Я швидко його послухала та викинула браслет куди подальше.
Він схопив труп, та поніс його у ріку.
— Ти хочеш його кинути у воду ?
— Звісно..
Лойд скинув мертве тіло у Лар. Мертвий ліс, починає виправдовувати свою назву....
Ще якись час ми з Лойдом говорили про різне, поки розмова не дотяглася до нього.
— Лойд, про що ти говорив із командиром?
— Ох... Мін тобі звісно варто це знати, але це тобі не сподобається..
— Лойд.. Розкажи благаю.
Я зупинилися.. Лойд поглянув на мене та не зупиняючись промовив.
— Міна скоро стемніє. Небезпечно шастати лісами особливо мертвими, коли сонце заходить та відкривається місяць, може щось трапитися .
— Що.. Маківець прийде ? Та випʼє мою кров, чи що вони там роблять.
Лойд проігнорував мою відповідь та пішов далі.
— Лойд. Лойд ти придурок чи що.
— ЛОЙД
Коли він відійшов значно далеко, що аж дерева закривали його постать я почала переживати. Ліс був як і до цього, але із кущиків ніби хтось шарудів.
—ТРЯСЦЯ ЛОЙД ЗАЧЕКАЙ..
* Та куди ж він втік, я ще й без свого ножика ..*
Я почала йти, в сторону де востаннє бачила Лойда. За цей невеличкий проміжок часу вдосталь таки стемніло.
Я йшла дедалі глибше у ліс. Здається я справді втратила його слід .
Проте хтось явно був у кущах, він шарудів.. точніше воно.. ШАРУДІЛО.
— Тут хтось є?
Без відповіді.
— Гей виходь ! Я тебе..
Не давши мені договорити, із кущів вистрибнула знатна статура.
Плащ.. * Стоп, Лойдев плащ.*
Він схопив мене та притиснув до дерева.
— Ну привіт.
— Лойд, якого бісого ти мене так лякаєш.
— Тсс.
Він приставив свій вказівний палець мені до губ.
Потім цим ж пальцем пройшов по згинах мого тіла.
Здається моє тіло дуже любило, його доторки. Я була гаряча, я просто палала від одного його доторку.
Це не було як із мертвим Джейком.. Я не хотіла зупинятися. Мені це подобалося...
Він підсунувся до мене іще ближче, зробивши відстань між нами мінімальною. Я почула його. Щось у його штанах впиралося мені у живіт ..
— Лойд...
Він не відповів. Він почав діяти.
Він впустив свою руку у моє волосся, а сам почав цілувати мене..
Це було.. Неперевершено .
Поцілунок довгий, потім короткий на шиї, і ще два.
Я ж уже ледве стояла. Мої ноги не витримували моє тіло. А жар всередині зробив мене пекельно гарячою..
Це всього лиж один поцілунок..* О боги, я уже боюся його .*
— Лойд..
Він почув своє імʼя, та цього разу він відреагував на нього. Проте не так як я собі це уявляла.
— Бісить.
Він відійшов від мене як най далі та пішов за дерева.
Моє тіло, уже було холодне. Здається по шкірі були мурашки..
Я засмутилась. Та побігла за ним. Коли я наздогнала його, він мовив.
— Забудь про це.
— Лойд, а якже поцілунок .
— Ти помиляєшся, нічого не було .
* Як я водночас можу любити цього чоловіка та ненавидіти.. Він уміє зіпсувати настрій, та покращити його за одну хвилину . Він нестерпний ..*
Тепер моє тіло палало від гніву, чи можливо сумувало за його доторками.
Подальша дорога була у тиші. Ніхто не хотів порушувати цей спокій.
Коли ми дібралися до нашої берізки, ми просто лягли спати.
*До біса просто лягли.. *
Проте ми двоє не могли заснути.. Нас щось тривожило.
— Марвін ..чи Лойд.не знаю як правильно.
— Ніяк..
— Гаразд. Не усвідомлю чому ти злий, але хотілося б дізнатися причину .
— Причина в тобі !
— Але ж чому...
Він мовчав. Напевне думав що сказати.
Та коли сказав, його голос був спокійно—сумним.
— Памʼятаєш як ти почала кричати на мене.
— Ну.
— Я обіцяв усім порозмовляти із тобою.
— І що.
Тепер у його голосі чулися частинки гніву.
— Ці критини, вони хочуть не розмови а привселюдного каяття із биттям.
— Не вірю..
— О так, завтра повіриш .
— Скільки ударів ..?
— Я думаю 15.
— Хто буде мене бити. ?
— Я.
Коротке слово.. Тут до мене прийшло прозріння.
Він сперечався із командиром, саме через це..
Чи була я сумна. ? *— Радже так, але не через те що завтра буду покарана привселюдно, а через те що хочу знову відчути його дотиків .*
Я сама не помітила, як заснула ..
•••••••

На ранок, я знову прокинулася від Лойда. Проте цього разу він просто голосно збирався. Ніби на зло мені.
— Доброго ранку!
Сказала я.
— Не думаю, що він добрий.
Ох злюка із самого ранку. ..
— Збирайся ми уже повинні бути на місці.
Я встала та просто пішла за ним.
Ми прийшли до командира. Де нас уже очікувала палка стромлена у землю. Він подивився на мої руки, я простягла їх йому.
Він звʼязав їх мотузкою..
— За мною.
Сказав Юн, та потягнув мене до патички.
Він привʼязав мене до палиці, дуже сильно. Явно перетягнувши судини.
* Це було боляче.*
* Чому остатній час, усі то хочуть зґвалтувати мене то привʼязати... я взагалі буду жити? Чи завтра мене вбʼють коли я буду спати ..*
— Якщо попросиш пробачення то ударів буде набагато менше.
Я озирнулася. Виявляється на мене уже дивилися усі команди . Так багато поглядів були спровоковані на мене... Та головний погляд був Лойдев, він стояв біля Юна, та дивився на мене. Його погляд був пустим. * Він узагалі людина?..
— За пробачення та покаяння даю 15 ударів.. Без цього 20.
Висловився командир Юн.
Я просто мовчала ..* Якого чорта я повинна просити пробачення. Я не готова більше терпіти цих чоловіків. У мене теж є характер. *
Лойд дивися на мене ніби благаючи, мене щоб я вибачилася. Але я мовчала .
Коли капітан зрозумів, що я не збираюся говорити, він покликав Рема. Та дав йому у руки патичку.. Тонку та явно болючу.
— Командир, але ж це я мав робити..
— Вибач Марвін, але я передумав ..
Лойд дуже злим поглядом глянув на командира, та сумним на мене ..
*До чого ж я дожилася, чекаю коли мене почне лупцювати по рукам чоловік, за те що я трішки на кричала на іншого чоловіка.. Що ж це за світ такий.. Жахливий.. *
— Марвін стань до усіх, ти ж не особливий гість щоб стояти у першому ряді.
Лойд спокійно послухав, та пішов у стадо мужланів.
Він був надто спокійним.. це мене лякало..
Тим часом командир став неподалік від мене та почав говорити. Голосно та Суворо.
— Сьогодні до нас не повернувся Джейм..
Усі почали озиратися, перевіряючи чи слова командира є правдою..
— Здається у нас появився Зрадник.. Хтось із вас вирішив піти проти Ларсадоніі. Хтось із вас вирішив зрадити королеву, та мене.. Тому знайте я це просто так не облишу.. Одразу після покарання цієї безглуздої жінки, я повернуся до вас та проведу опитування . Тому насолоджуйтеся та остерігайтеся..
Після його слів, настала справжня мертва тиша.. здається усі були налякані. Можливо хтось сумував за покидьком, а хтось боявся за своє життя.
Рем ударив мене по рукам..
Цього ніхто не очікував.. Можливо якби не мій крик, та хруст патички.
Біль швидко розповсюджувався по моєму організму.. Я вирішила стерпіти усі наступні удари, якими б вони не були болючими.. Вони не заслуговують на мою реакцію. Хоча у мене в душі явно буде усе розриватися..
Коли Лойд почув мій крик, він глянув на мене дуже не зрозумілим
поглядом. Водночас злим готовим зруйнувати весь світ, чи навіть мене, а водночас сумним пригніченим..
Лойд відвів погляд та глянув кудись у ліс. Та засвистів..
О боже він просто взяв та засвистів, замість того щоб допомогти мені..
Чоловіки почали сміятися, та підсвищувати йому . ...