Кохання та Кров

19

Я сіла у човен, який ми колись облишили біля берега мертвого лісу. Взявши із собою необхідні речі, я почала гребсти веслами до Лару, сьогодні ріка була буйною, але це не завадило мені доплисти до Дрею. По дорозі я озиралася на острів, мертві тіла не давали про себе забути. Їх було багато, а з моєї сторони це виглядало і ще масштабніше . Колись у них усіх, билося серце, текла кров по венах, працював мозок, а зараз це просто бездушна шкіра із кістками, та не працюючими органами. Звучить моторошно.
Коли я уже стояла на берегах Дрею, до мене підійшли люди. Їх було багато, але здається вони виглядали добрими. Один із них підійшов до мене. Це був чоловік, досить знатний на вигляд, і вдосталь старий. Він запитав.
— Пані, вам потрібна допомога ?
*Та кому ж вона..чорт візьми не потрібна *
— Ну... Так.  
— Ви звідки ?
* Слава клятим богам, що вони не помітили як я пливла із мертвого лісу, а то б зараз у мене б були неперелипки *
— Ем.... Ну.. яяя, із Ларсадонії.
— Ох.. Із самого королівства , що ж ви забули на наших землях...?
* А й справді, що я нахрін забула на ваших землях, давай Міна вигадуй, нам потрібна неймовірна історія!*
— Ну... Я їхала у похід.. Так і я заблукала, а моя скота втекла, тепер я не знаю що робити.
Для більшої впевненості Міна вичавила із себе сльозинку, навпрочул малу, але помітну.
— Це не проблема, ми надамо вам скот, та нагодуємо вас, ви напевне уже тут довго блукаєте.
— Так.. Так звісно .. Буду дуже вдячна.
Чоловік махнув рукою до іншої жінки, ймовірно це була слуга .
— Терезо, проведи панну у місто.
Тереза підійшла до мене, та поглядом покликала за собою. Наша дорога не була такою й довгою, ми йшли долинами квітів, по дорозі оминаючи ліс, та згодом побачили домівки. Тут було дуже гарно, це місце було сонячним, та теплим. *Від нього віяло добром, чи можливо мені просто так здалося. Ну в порівнянні із Лердутом, тут було чистенько. * По дорозі я розпитувала Терезу про різні дрібнички та усе що відбувається.
— Терезо, а що це за чоловік?
— Це Лорд Мазін .
*Ого, аж так. Цікаво що така поважна людина забула на самому краю Дрею. *
— Терезо, я не голодна чи можу я просто отримати скоту та поїхати.?
— Вибач, але без дозволу Лорда, ти поїхати не можеш .
Ми мовчали. Я справді була розгублена, я не знала що робити далі.
— Моя тобі порада, будь обережнішою та тихішою. Ти все ж таки жінка, і здається без жодного статусу.
Я промовчала. Але запамʼятала .* Не знаю, навіщо мені це, якщо я просто хочу втекти то мені й справді потрібно бути обережнішою. Втечу напевне кудись далеко у поля, та буду просто жити, тихенько та по своїм правилам *
Тереза завела мене не у звичайну хатину, а у маєток. Це був маєток герцога. На високих стінах висіли портрети його сімʼї. Я навіть розглянула портрет самого герцога в молодості,*— без брехні колись він був досить привабливим. *
Тереза завела мене у кімнату, на другому поверсі. Це була сама розкішна кімната, яку я коли небуть бачила у своєму житті.
Переді мною стояло величезне ліжко, а біля нього стояв стіл та скриня. Кімната не була дуже великою, але вона була розкішною, хоч і без купальні. Стіл був накритий їжею, її було багатенько, на людей тридцять би вистачило, та декілька графінів із водою.
— Ось їжа, це тобі на сьогодні, ну і...
Вона різко притихла, ймовірно не бажала продовжувати речення. Проте я навіть не звернула уваги, я просто побігла до ліжка, та плюхнулася на нього усією вагою. Воно було дуже мягке. * — Цікаво, якщо тут таке ліжко мягкезне, то яке може бути ліжко у самої королеви ...? я б із задоволенням полежала б на ньому*
Поки я думала про ліжка,служниця закрила двері та пішла, залишивши мене саму та купу смачної їжі із зі мною. * Це була жахлива ідея..* Тут були і сирні нарізки, які я роками не смакувала. Проте на столі крім сиру лежали тарілки із звичайною їжею та навіть екзотичні фрукти. Мій живіт, від побаченого подав сигнал голоду.
А я згадала про Лойда.. На нашій першій зустрічі, мій живіт мене добряче підставив, проте завдяки йому та Лойдеві я зараз жива.
Я не хотіла думати довго про Лойда, тому що чим далі мої думки згадувала усі щасливі моменти проведені із ним , тим більша я починала сумувати. А мені зараз смуток, точно не допоможе . Тому розігнавши думки я линула їсти... * О.. Так... їсти!!! Екзотичні фрукти, вам більше не жити!!!!*
Коли, я вдосталь реалізувала свої погрози, аж до болю в животі, я вирішила поспати.
Коли я лежала, я думала ..
* — А якщо в воді, або у їжі була отрута? А я дурепа повелася .... Ця їда колись зажене мене у могилу..*
Мої роздуми розчухли, тому що я почула звук . Він доносився із моїх дверей. Здається хтось закривав їх на ключ. * Трясцяяяя... Мої ДВЕРІ ЗАКРИВАЛИ НА КЛЮЧ ..*
Я швидко підбігла до дверей, та почала намагатися їх відчинити. Намарно, їх була зачинено... Я почала кричати ...
— Що це за чортівня... Відкрийте будь-ласка!
— Мін, як ти виражаєшся ! Тобі потрібно язика відрізати ..
Окликнувся голос, знатного чоловіка... *Лорда Мазіна...*
— В.... ВИБАЧТЕ.
— Будеш просити вибачення у Королеви, ще трішки і вона буде тут !
— Що... *От лайно..*
— Ти думала, я сам Лорд Мазін, не дізнаюся що ти повернулася із Мертвого лісу..Ти брехала мені дивлячись у очі, це ганьба.. і вірна смерть. Якби я визначав твою долю, то б прямо зараз убив би тебе, але тобою буде розпоряджатися Королева, тому не знаю чи це краще чи гірше ..
Я мовчала.. у мене не було слів.. Я сама непомітила того як заснула .. Коли я прокинулася, я знову намагалася відчинити двері, надіялася що це був сон, але... вони не відчинилися. Я справді не знала скільки днів минуло, чи годин, але я уже морально готувалася до зустрічі із Королевою.. Я пролежала ці дні на підлозі, так і більше не полежавши на ліжку, та не скуштувавши більше жодної їжі. Можливо все ж таки через брак їжі, я втратила свідомість.
ЧЕРЕЗ ДВА ДНЯ:
Я розплющила очі, через звук .Хтось ходив коридором, та постійно підходив до моїх дверей. Коли мої вуха почули звук, повертання ключа, я зраділа. Хоча радіти було нічому, тут або смерть або милування. Я побачила перед собою чиїсь піддол сукні, поглянувши вверх я помітила що це Тереза із слугами . Я швидко встала, хоча чесно кажучи із моїм станом це було важко.
Тереза оглянула мене та стіл ..
— Ти могла їсти і відпочивати, але ти обрала страждати..
— Якщо ти думала, що їжа або вода отруйна то ні... ти їм потрібна жива, тому ніхто так би не ризикував, ще й перед самою Королево.
— Пішли.
— Куди?
— Твоя допитливість, тебе й справді нікуди не заведе, тільки гірше зробить.
Я послухала, але до мене підійшли слуги та схопили за руки, і повели за Терезою.
Ми спускалися в підвал. У такому ж підвалі у Лердуті була вʼязниця, де я також встигла побувати. * Здається про моє життя, потрібно писати книжки *
Коли ми уже ймовірно були на місті, то мене повели на стілець. Один слуга тримав моє тіло, так що я не могла нічого вчинити, а інший завʼязувала мотузкою мої ноги та руки. Коли вони мене звʼязали, то я не могла навіть поворухнутися.
— Приємно було із тобою познайомитися, здається у тебе найдовший язик з усіх жінок яких я знаю.
Тереза бовкнула, та пішла разом із слугами. Залишивши мене, темну кімнату та вартових. Проте їй на заміну прийшла... Королева...
— Дитя, ти вмієш шукати проблем, як і твоя сімʼя.
* От курка, моя сімʼя була чуть не сама найкраща у всій Ларсадонії, мій Дідусь навіть служив її, а вона... вона жахлива людина ..*
— Де кров ?
Із суворим голосом , запитала вона.
— Ви про квітку ?
— Звісно ж, що ні. О боже, дитя тобі так і не розповіли.
— Моєї команди не стало.
—Я знаю.. Усіх не стало, а ти жива.. ЯК ТАК ВИЙШЛО?
— Я... Я просто втекла ...
— Від кого? Від Максадонців ?
— Ні... Я просто злякалася та не пішла дальше ...
— Не обманюй, у вас в команді був новенький він би тебе так просто не відпустив би...
*— О так Лойд, і він любить робити людям боляче, а я люблю робити боляче йому, тому думаю як пирхнути йому ніж у серце...*
— Дитя, хто тебе послав ... Святі Боги за що мені така кара..
— Ваше Високосте, я нічого не робила, і нічого не знаю ... Я просто втекла..
— Ні ти не просто втекла, ти зрадила Королівство, зрадила мене... І приховуєш імʼя зрадника..
— Звідки..
— Ти думаєш, ваш командир не відправляв мені голуба... Яка ти все ж таки наївна...
Вона підійшла до мене із ножиком в руках ..
— Тобі буде боляче, допоки не розкажеш мені усю правду я не зупинюся...
Вона почала проводити холодним гострим лезом по моїй шкірі. * від цих дотирків на моїй шкірі зʼявилися мурашки*
— Розказуй ..
Я мовчала ..
Вона порізала мені долонь, а потім відрізала палець ... аж кістки хрусьнули. ...
Біль охопила моє тіло, це було нестерпно.....
— Ай..
— КАЖИ!!! Розказуй усе ! Негайно! Я твоя Королева ... Ти повинна...
Я із останніх сил, плюнула їй у лице ... * Здається дехто із вартових навіть посміхнувся, але коли Королева поглянула на нього, то він одразу ж притих *
— АХ ТИ НЕВДЯЧНА НАХАБА !!!
Вона взяла ніж та встромила його мені у серце...
Коли із мого горла линула кров, вона сміялася... * Вона навіжена психопадка, як я взагалі могла народитися в її королівстві..*
Мною пронісся жорсткий біль, я більше не відчувала ні рук, ні ніг. Я закричала, від болю, від ненависті, від усього на світі... Я перестала дихати....