Кохання та Кров

18

— Тобі не набридло її на спині носити, як мішок якись...
Запитав Нейд.
— Знаєш, я в любий момент можу передати її тобі на плечі, тоді подивимося що скажеш.
— Взагалі-то я вас чую, і я не товста, це ви слабкі.
— Вбивче жабеня я і не казав, що ти товста, ти просто дуже емоціональна.
А й справді, усю дорогу з лісу я то плакала то лютувала, а зараз хвилин зо тридцять просто мовчала.Мене тягнуло до Лойда, але він Максадонець... * Трясця його матері, якою я була ж дурепою, що не помічала цих рис у ньому .. * Хоч він і справді привабливий, але.. Усі ж вони погані. Я не можу усвідомити, чи він говорить правду, але я можу опередити його. Я буду на крок вперед, залишивши його ні з чим . Я просто дізнаюся усе, потраплю у їхню довіру, добуду квітку та повернуся додому, де буду до кінця свого життя вшанованою, багатою та можливо безсмертною..
Цей план, здається не таким ж й поганим.
— Лойд, впусти мене на землю, я.. поїду з вами.
— З нами.. Що за дурня, Чувак ти взагалі знаєш що робиш.
Із злістю відповів Нейд.
— Нейд, що б ти не сказав, але вона поїде з нами, можеш навіть не заперечувати, я уже усе вирішив.
— А поговорити зі мною про це, ти серйозно зʼїхав з глузду... Ця дівка тебе в гріб зажене. ..
Лойд спустив мене на землю. « Ну нарешті.. »
Мої ноги уже зуміли оніміти, зате я стояла на землі, хоча у Лойда за спиною теж було не гірше.
— Ну що ми так і будемо мовчати, та кидати злі погляди один на одного.?
— Мін, я йду поговорю із Нейдом, ну а ти... Можеш піти до інших, познайомишся..
« Я не буду ні з ким знайомитись, враховуючи що це Максадонці.. Якщо Лойд ще більше менш врівноважений, хоче ні.. він хоче щоб його штрихали ножем, звісно головне щоб чистим, то ж я уже уявляю які вони.. зараз лишень ці двоє відійдуть і мене одразу ж скинуть у ріку. »
Коли Лойд та Нейд відійшли у ліс, в тому ж самому напрямку що й я йшла з ним. То я вирішила не гаяти часу, та зіпсувати свій план. Я пішла до берізки, ніхто з Максадонців навіть не дивився на мене, тому я без перешкод змогла зібрати свої речі, звісно ж поцупивши дещо в Лойда. Коли я була зібрана, я вийшла. Я йшла по прямій у ліс, повільно та спокійно, щоб ніхто не звернув на мене увагу. У голові я уже будувала новий план.
« Я посиджу трішки у лісі, а коли вони зрозуміють, що мене немає та підуть геть, я втечу до берега. Згодом просто перепливу до Дрею, та потім уже вирішу як бути далі.»
Здається план, давав надії, він був хорошим. Я йшла в ліс, по дорозі вдивляючись у все навколо. Я помітила дерево, за яким недавно шукала допомогу, та знайшла Джейка. Згодом я помітила місце, де Джейк намагався зробити мені боляче..
Ці спогади вимальовувалися у мене у голові.. Дуже яскраво, здається ще трішки таких роздумів та я розплачуся.
«— Цікаво як Дідусь себе тут відчував.. тому що мені тут нестерпно, але здається я хочу просто приховати приємні враження глибоко в серці. »
Не знаю справді скільки я йшла, але за цей час помітно таки стемніло. Я загадала як тоді шукала Лойда в лісі, коли сонце уже заходило. Мені було страшно, але Лойд тоді зігрів мою душу, і водночас розбив її, а зараз немає кому її розбити та кому зібрати по шматочкам . Можливо я й сумую за цими почуттями, якими б вони нестерпними були.
Але він Максадонець, а я Ларсадонська у нас нічого не вийде, і не вийшло б ніколи.
•••
Я вирішила заночувати на дереві, але вони були настільки високими що я так і не дістала до жодного із них, тому я приперлася до стовбура та думала про Лойда, та усе що трапилося за цей час, згодом я таки піддалася спокусі та заснула.