Кохання та Кров

24

Усю дорогу я спала, зі мною ніхто не розмовляв.. Мені було начхати, що ніхто не говорить до мене, але мені було не начхати на Ноя.. Яким би він негідником не був, моє серце всеодно тягнулося до нього... Я не хотіла бути просто друзями, я хотіла значно більше. Мені до снаги подобалися його дотики, та що ж навіть моє тіло на них реагувало не звичайно. Я палала, я була вогнем.. поряд із ним. Відколи він зʼявився у моєму житті, воно стало якимось інакшим.. У ньому появилася іскринка життя. Саме він приніс в моє життя щось нове, і я могла бути поряд і з ним   справжньою.. але я все зіпсувала, хоча він теж нічим не кращий. « —Ми просто друзі» « —Мені тоді було зле» « —між нами нічого немає» ці слова, вони ставили крапку у всьому, але можливо тільки з цього щось й починалося. « —Сучий ти син» а за ці слова мені ставало соромно.. Здається я зіпсувала багато чого у цьому житті, але його відношення до мене було втрачати найболючіше...
***
Хвилини минали як години, а моя совість гризла моє нутро іще сильніше.. —*Можливо мені варто перепросити? - о ні, Мін навіть не думай.. Він зробив і ще гірше ніж ти- він образив тебе, ти плакала через нього.. мої внутрішні думки сперечалися, одна вимагала вибачення друга вимагала покаяння. А я.. я не знала до якої думки схилитися буде найкраще*
— Мін
Зашепотів голос біля мого вуха.
* чорт як я не помітила , що хтось підходить до мене..*
— Що? - вимовила я, смутним голосом * сама від себе неочікуючи*
Він сів до мене ближче, і я змогла розгледіти його лице..
*— Це був Нік.. боги що ж йому і ще від мене потрібно ...*
— Слухай, усе гаразд ?
— Так звісно, раджу тобі вернутися у свій клуб «Н» а то тебе будуть вважати зрадником.
* Так його ще побачуть зі мною, і перестануть розмовляти і ще із ним, бо я перетягнула його на свою темну сторону. Я б не хотіла і ще комусь завдавати болю, а то мені всеодно чи хтось зі мною говорить, а йому я думаю буде від цього не дуже. Тай чому саме він підійшов, від кого я цього не очікувала так це саме від нього.. здається він мене тут найбільше зневажає- ну окрім тих інших Максадонців*
Він глянув на мене, та посміхнувся.
— О ні, не переживай за мене- я в цій грі не приймаю участі тому на мене нічого не вплине, я типу ні на тій і ні на тій стороні, тому що в моїй думці у контфлікті винні завжди дві сторони.
— Тобто по твоїй геніальній думці, якщо чоловік бʼє жінку то вона його спровокувала і тому вона теж винна, чи коли чоловік ґвалтує жінку...
Не давши мені договорити Нік мене перебив.. * я не люблю коли мене перебивають, але вимушена трішки стерпіти свої примхи *
— А коли жінка емоціонально бʼє чоловіка.. Ех Мін тут діло не про це, звісно я против щоб чоловік знущався з жінки і я не стверджую що в такому випадку винні двоє, в цьому випадку просто чоловік придурок, і його потрібно вишпартати із цього світу, але у вашому випадку із Ноєм винні ви обоє- і ви обоє повинні це вирішити.
* Його слова за чоловіка, визвали у мені повагу до нього, але за конфлікт між мною та Ноєм.. я не знаю навіть як реагувати.*
— Так Ной образив твої почуття, але ти образила і його почуття.
— Він перший !
— Мін, це не дитячий садок, щоб рахувати хто перший а хто другий, це життя і тут мають значення вчинки, і які вони є.
* З однієї точки зору це правильно, але із моєї точки зору він обнаглів ! *
— Я не дитина, і він перший ! Якби не його слова, я б не сказала усього іншого.
— Мін... Для тебе було боляче чути про те що він тебе використав, але це не так, а для нього було боляче чути як ти ображаєш його маму перед усіма.. і не тільки.
*— Трясця як не так? - тобто тепер завжди буду винна я, а не він? Бо він у нас принцесска..*
— Мені шкода що у цю сварку я втягнула Нейда та його маму, але... він сам винний, нахрін було знущатися із мене!
— Тс.. Заспокійся, я усе розумію. Я радий що ти визнала свою провину, і впевнений що він також її згодом визнає.
— Згодом? І ти ще говориш що я тут гірша.
— Я не говорив що ти гірша !
— Добре, але ..
Знову не давши договорити він перервав мене, але цього разу це було для мене не обурливо, це було навіть порятунком, тому що я не могла звʼязати слів щоб продовжити говорити.
— Він охолоне, та... Ти попросиш нього вибачення..
— Що я? Він ж перший !
— І знову дитячий садок, хоча я впевнений що навіть малий Максадонець поводиться розумніше.
— Тобто ти назвав мене зараз тупою, та ще й обізвав мій рід, зрівнявши з Максадонцем..
— Стоп.. ні я нікого не ображав. О боже мін як з тобою важко.. Я надіюся мені за цю розмову заплатять, а то я сам скоро не витримаю.
Я промовчала.
— Гаразд, продовжимо цю розмову трішки пізніше а то ти досі уся палаєш вогнем ярості.. Я тебе скоро почну боятися.
* Правильно бійся мене, бо коли будеш спати я тебе зʼїм ! - Ну не зʼїм, але проколоти шкіру клинком я можу!*
Він ще посидів біля мене кілька хвилин, переминаючи пальці рук. І врешті-врешт заговорив.
— Ти голодна?
— Ні
— Мін не обманюй, ти не їла уже дня два.
« Два дня? Серйозно ? О боги ми уже тут два дня, їдемо чорт знає куди....*
— Гаразд я голодна, і що з цього?
— Я дам тобі їжі.
— Ти думаєш зі мною тут зараз хтось би хотів ділитися їжею ?
— Ні, тут тільки я такий дурний.
Я засміялася, незнаю чому але після усіх цих подій, я хотіла бути щаслива і знову радіти, якби важко це не було.. і мене досі дивувало що саме Нік підійшов до мене.
— Можна запитання ?
Поки Нік перекидав якісь речі в сумках, шукаючи щось- він поглянув на мене та махнув головою. У знак згоди.
— Чому ти мене ненавидиш ?
Він засміявся, я почула його сміх.
— Ні-ні.. Чому ти одразу думаєш що я тебе ненавиджу ?
— Я чула розмову, і це був не єдиний раз.
— Я просто досі не довіряю, я не можу як Ной або Нейд взяти та швидко довіритися незнайомці.. Мені потрібен час, і я впевнений він і іншим теж буде потрібен.
Я кивнула. *Це було логічним, однак я очікувала від нього інших слів, на кшалт «— Тому що ти Ларсадонська, не нашої крові, не нашої землі... «— Тому що ти штрихнула Ноя » ну або просто, я тебе не люблю і бла-бла-бла. Але його слова були зовсім іншими, і це було класно ! *
— Ти часом не психолог?
Він знову засміявся.
— Ні я всього- лиш Максадонський чародій...
— Думаю, якщо б ти жив у іншому всесвіті ти б був психологом.
— Я тут можу бути психологом, просто не офіційно.
— А що можуть бути ще офіційні? Я думала ваша мітка це те що ви забовʼязані виконувати усе життя.
— Ні, все набагато легше. Хочеш живеш по мітці- а хочеш проводиш стежку в житті по своїм по бажанням.
Нік простягнув мені у руки буханку хлібу та бутлю.
— Пригощайся, пробач що так мало- просто зараз харчі в недостачі, але ми скоро прибудемо до «Адонії» та ти зможеш нормально поїсти !
Я взяла хліб та скуштувала його. На смак він був.. смачний. *Давненько я не їла смачний хліб, та ще не пропавший. *
— Смачно!
— О та ти ще нашого вина не пила.
Я взяла бутлю у руки та ковтнула трішки. Жар одразу ж пройнявся моїм тілом, переходячи поступово від роту та закінчуючи низом живота... Воно було гірким, але смачним.
— А я не опʼянію ?
— Незнаю..
— Шкода- просто я ще ні разу не пила, і не знаю як буду поводити себе із алкоголем у крові.
— Я думаю це буду весело ! Тільки пообіцяй що нікого не вбʼєш, ну і не образиш.
— обіцяти не можу, але постараюся !
Нік відійшов від мене, та повернувся у компанію своїх «Н» , після того як він пішов мені стало навіть трішки сумно.. Тому я доїдала хліб, та все більше пила вино. Знаю вино це алкоголь, а алкоголь це фактор найбільших проблем, але в цю мить я хотіла в ньому втонути та заглушити усі рани ним. У моїх голові уже літали метелики, а на душі було весело.. складалося враження що мої органи танцювали сальсу, а душа їм підспівувала, ну а саме тіло було тансполом. З такими темпами, я навіть і не помітила як поринула в сон.