Кохання та Кров

39

Наші погляди були спрямовані на головний вхід у Ларсадодію. Дехто бігав, дехто сміявся життя у всіх продовжувалося, незважаючи навіть на те яке воно було погане.. У цей день навіть сонце усміхалося. А моє серце... воно завмирало. Я згадувала кожне слово із клятого папірця написане Королевою. Я згадувала не живе передпліччя Нейда. Я згадувала те що вона написала про Ноя, і що станеться із нами якщо ми хоть на крок дістанемося її земель. А ще.. я думала про свою руку..
О так, відколи мої очі перестали сяяти, на моєму передпліччі зʼявилася і ще одна помітка. І чорт забирай це була мітка самого воїна.. Складно розібрати як взагалі це відбулося.. Зважаючи на те що моя мама мала не аби які сили, але їх у неї забрали із власної волі, то у мене не мало б бути взагалі жодного признаку маківця. Однак Нік стверджує, що таке можливо тільки коли щось сталося не із власної волі, або коли саме ця людина повинна була зайняти місце у житті яке їй прописане.. Тож здається мені судилося стати Маківцем.. Але чорт забирай, чому усе настільки заплутане ? Які Ельфи вʼяжуть на шпицях цю історію ?!.... Чому усе так ускладнено ?
Моє серце билося швидше від думок, що не давали мені спокою. Ларсадонія.. ... це місце, де жінки не мають прав, де навіть найменше порушення порядку може призвести до найстрашніших наслідків. Я все ще не могла повірити, що ми опинилися тут. Нік ніколи не казав, чого насправді варто боятися в цих стінах, але я розуміла, що він не міг мені все пояснити. Це була країна, в якій моє існування не мало жодного значення. Тут я була просто товаром, предметом для маніпуляцій і жорстоких ігор. І коли я подумала про це, в моїй душі розцвітав холодний страх.
Але найбільше мене турбувала інша думка. Ной. Той, хто був моїм хлопцем, і, можливо, навіть більше. Він був тим, хто бачив у мені більше, ніж просто "заміна". Він був тим, хто мені допоміг. І тепер, коли я згадувала, що він в заручниках у Королеви, серце моє стискувалося. Я не знала, як це сталося, чому він потрапив у цю пастку. Я не могла не думати про нього, що зараз відбувається з ним, як він там... і чому я так безсила, щоб допомогти йому.
Я не знала, чи зможу коли-небудь звикнути до того, що Ной перебуває тут, в цій страшній країні. Що він в руках Королеви, яка не знає пощади. Це просто не вкладалося в голову. І тепер я мусила знайти сили пройти через все це.
"Ми повинні його звільнити", — подумала я, стискаючи кулаки. Це було єдине, що мало значення. Ноя треба було визволити, але я знала, що це не буде простим. Королева була жорстокою, і навіть думка про те, що Ной потрапив до її рук, заповнювала мене гнівом і розпачем.
Нік помітив моє занепокоєння і спробував заспокоїти, проте навіть його слова не приносили полегшення. Ми стояли на порозі Ларсадодії, але переді мною була не лише ця страшна земля. Переді мною була моя власна доля, яку я не могла контролювати. І жоден з нас не знав, як усе зміниться далі.
"Ти маєш це пережити", — промовив Нік, обертаючись до мене. "Ной чекає на тебе. Ми зробимо все, щоб його визволити".
Я кивнула, хоча й усвідомлювала, що жодна відповідь не може змінити те, що відбулося. Але ми не мали іншого вибору.
Нік поклав руку мені на плече, і ми зробили перший крок до величезних воріт Ларсадодії. Погляди людей, що нас оточували, були байдужими, неприязними, але не страшними. Вони навіть не знали, що відбувається у їхньому світі, бо їхні очі були занадто закритими для реальності, яку ми бачили. Вони не бачили в мені нічого, окрім чужої душі. І це не лякало. Лякав сам факт, що я повинна була бути тут.
І раптом я знову згадала свою руку, мітку воїна, що стала частиною мене, не питаючи дозволу. Це був ще один знак, ще одне нагадування про те, що я більше не можу повернутися до свого минулого життя. Я була вже в іншому світі, де все було заплутано, і де кожен крок мав вагу.
Але я йшла далі, не знаючи, що чекає на нас у Ларсадодії, не знаючи, як я зможу вижити тут і що врешті станеться з моїм життям. Я вже давно перестала бачити майбутнє, бо все, що мене хвилювало, було пов'язане з одним — що тепер буде з нами?