Кохання та Кров

20

Коли людина помирає, про що вона думає ? Рай чи пекло.. Пекло чи рай... Чи вона згадує спогади усього життя...
Згадує перше кохання, перші сльози, перше божевільство. Проте, що ж та людина відчуває..
Біль, радість, смуток... чи нічого...
Багато стверджень та догадок, і жодної вірної.. Ніхто досі не знає правди, і ви її теж не дізнається, тому що я теж її не знаю... Ніхто її не дізнається, принаймі зараз....ось це так парадокс.. Звучить цікаво, та провіряти не варто.
***
Біль.. і ще раз біль. Крик душі розривав мене із середини..
Я плакала ... До біса я не плакала.. я страждала..
Мої почуття були навпровчуд дивними.  
— Вбивче Жабеня....
Я померла, і я досі чую його голос... Що за...
— Мін... Міна..
Це все не правда.. Це моя уява... Я померла, і я просто уявляю його голос.
Чоловік приклав свої руки до мого обличчя, я це відчула.... Я ще не чула, щоб говорили —що людина може відчувати чиїсь доторки, коли вона померла. *Це дивно, але мені довподоби.. *
Хтось вдарив мене по обличчю. Я відчула біль.. Проте в порівняні із відрізаним пальцем, та проколеним серцем... це було майже не відчутно.
— Нік, чому вона досі не прокинулася..?
Голос... Голос чоловіка якого я штрихала...
— Вона зараз у важкому стані... Якщо зробити, щось невірно вона стане божевільною.
— Нік, ти не попереджував, про це..
— А ти не попереджав про те що, приведеш сюди чужинку..
Здається Лойд був злим.
— Мін..
Він доторкнувся до моєї талії, а згодом до мого обличчя... Він заклав мені за вухо зайве волосся, яке лежало на моєму обличчі, оголивши його. Та прошепотів...
— Мін... Усе гаразд, ти жива..
Я почула його шепіт, але й досі не могла збагнути чи це правда..
— Мін, ти дихаєш значить ти жива...
Я й справді дихала, але не помічала цього тому що загубилася у своїх думках.
— Л..Лойд...
Ледь чутним голосом, прошепотіла я.. Але цього вистачило, щоб Лойд посміхнувся та на його обличчі взялася та сама клята ямочка.
Я розплющила очі... Лишень зараз я збагнула, що Лойд тримав мене за руку весь цей час.
* Що за чорт.. Я переродилася.. Як це бляха пояснити...*
— Як себе почуваєш Вбивче жабеня ?
— Жахливо..
Він засмутився..
— Я це виправлю.
І ось ця бісова ямочка знову була на його щоці... ЯМОЧКА ЯМОЧКА, ЯМОЧКА... * Здається я люблю цю ямочку..*
Я уже опанувала свої очі набагато краще, та почала розглядати усе навкруги.
Я помітила, що ми не самі. І ми рухаємося.. Я лежала на возі, а біля мене сидів Лойд. Скотами керували Нейд та незнайомий мені чоловік. Нас окружляв ліс, мертвий ліс...
А біля нас на скотах їхали десятки людей, незнайомих мені.. це були МАКСАДОНЦІ..
Памʼять з неймовірною швидкість поверталася до мене.. Усе, що було останнім у моїй памʼять це те що я заснула біля дерева.. У мене було багато запитань, та думок...
— Мін усе добре... Дихай..
Лойд стиснув мою руку сильніше..Але від цього мені не було боляче, я відчувала підтримку.
— Розкажи, що тобі приснилося..
— Я втекла, але в Дрею, мене спіймали.. Та потім Королева убила мене.
— Тому що ти плюнула  їй у лице...
Викрикнув Нейд...
— Нейд стули рота!
— Звідки ти знаєш ?
— Мін, ми все знаємо... Це ми спровокували такий реалістичний сон .
— НЕЙД..
— Нейд припини, ти можеш зробити їй гірше.
— Нік, ти серйозно? Якщо ми будемо їй брехати, то вона стане божевільною. Уже краще сувора правда, а ніж солодка брехня.
Я відштовхнула Лойда, та наблизилася до Нейда.
— Розкажи.
— Коли ми повернулися, ми тебе шукали усюди. Кожне дерево провірили, і лишень Ной знайшов тебе. Ти спала, як мертва. Ну і ми тебе притащили сюди. Ну а потім Нік наклав закляття.
— Нейд, зупинись.
— Ні, Нейд не зупиняйся. Я хочу знати усе! І хто такий Ной?
Нейд розгублено глянув на мене, а потім швидко на Лойда. Ніби цього разу він питався в нього дозволу, проте до цього йому було начхати на чиюсь згоду.
— Розказуй.
— Лойд це і є Ной. Ну типу Ной це його справжнє імʼя.
— Що... Ной.. *Звучить цікаво*
*— проте Лойд, Марвін, Ной а хто дальше, які імена чи особистості він у собі і ще приховує..*
Лойд, точніше Ной глянув на мене. Однак, я не відповіла на його погляд, я й далі обернулася до Нейда та слухала його. * Здається він єдина людина яка не любить брехню, або мене.. Хоча мене усі не люблять, я й сама себе час від часу не люблю*
Нейд продовжив.
— Він бачив, що з тобою відбувається, і розказував це нам. Кожну дрібницю ми знали .
— Але навіщо?
— Щоб ти знала, що із тобою буде, якщо підеш з відси. Це один із варіантів, їх декілька і вони справжні. Ми могли б дати тобі і ще подивитися на своє майбутнє, але це тобі тільки на гірше. Є ймовірність, що після цього ти станеш божевільною.. Проте тебе і зараз потрібно провірити..
Виголосив Нік.. А Нейд продовжив, свою правдиву терапію.
— Ну от зараз ти прокинулася, після смерті. Скоріш за все я маю тебе спитати як ти почуваєшся, це б було правильним, але я розповім далі, думаю це тобі більше довподоби. Уже через кілька годин, ми виїдемо із мертвого ліса, і ти опинишся у Максадоніі..
Виходу назад немає, тебе врятував Ной, тому можеш вважати, що ти виграла щасливий квиток у своєму житті. Тому що, я б не хотів тебе забирати як і усі інші, тому дякуй Ноєві, що ти взагалі зараз дихаєш..
— Я не просила мене рятувати! І взагалі везти у Максадонію!
— У тебе не було б дороги назад, ти б притягнулася в любому випадку до страти через зраду, або вигнання. Тому що не змогла б їм нічого розказати, та дати Кров.
— Чому ти думаєш, що я б нічого не розказала ?
— Ми уже це бачили, тебе допитувала сама стерва Ларсадонії, і що... Ти жодного разу не сказала про нас. З одного боку тобі можна довіряти, але.. ми тебе не знаємо.
— Я теж вас не знаю, і якщо ти такий щедрий на правду, то розкажи що таке квітка з назвою «кров», і чого ви такі жадібні. Вам так важко дати її?
— Жадібні? Серйозно вам це заливають у голову... Ще й квітку придумати.. Я вражений, Ларсадонія як завжди дивує.
— Тобто?
— Слухай, Квітка тут немає жодного значення, а ось кров, від частини це навіть вірно. Ларсадонці хочуть, щоб дослідники їм принесли Максадонця, але не звичайного.. Їм потрібен Максадонець із королівською міткою, або повʼязаною з королівством.
— Мітка?
— О так, у кожного Максадонця є своя мітка, у твого дідуся вона також була .
— ДІДУСЯ? Ти брешеш.
*Знову розмова про дідуся... вони хочуть надавити на мене... Я не знаю чи можна їм вірити, чи ні... Я не знаю чи хочу чути ці слова.. Проте я люблю правду, якою б вона важкою не була..*