Кохання та Кров

5

У дорозі нас спіткали невдачі.
Скоти хоть були витривалі, але  голодні. Так як і ми. А без їжі немає сил.Тому ми повинні зробити зупинку, та знайти їжу . Як же я хочу зʼїсти хоть щось, але це неможливо, так як запаси зіпсувалися через ту чортову притоку.
Розмістили  привал ми на невеличкій ділянці, усадженою різнобарвними квітами та покритою густим шаром трави. Скоти, відправилися на пасовище, а чоловіки у пошуки їжі. Залишивши мене саму, наглядати за брудними речами. Чекати доведеться їх чимало часу, здається тут немає нічого їстівного. Можливо я помру не від мертвого лісу , а від голоду ? . 
Мої позитивні роздуми перервав шум із кущів.
Не дають навіть подумати про майбутнє...
- Хто тут ? 
- Тут нікого немає ! 😊.
- Я ж не дурепа !
- Ні ти дурепа ! Це усе твоє видіння ! Ти просто дуже знесилена, мене не існує !
Я підняла свою пʼяту точку, та пішла глянути у кущі. Взявши у руки брудний ніж. Людина, яка перебувала там, явно не очікувала такого сюрпризу.
- Привіт
(Вигукнув чоловік )
- Я тебе заріжу !!!
- Стій! Навіщо ?
- Тому що, ти наглядаєш за мною, із кущів .
- Кому ти взагалі потрібна ?
* О, так почути це ще раз тай ще й емоційно знесиленою було надто важко для мого організму, тому я не усвідомлюючи усього, пирнула ніж йому у руку, але він різко перехопив моє передпліччя залишивши ніж за кілька сантиметрів від своєї шкіри.
- Якби ніж був чистий, я б дозволив тобі порізати мене, але вибач, я не хочу занести інфекцій. Тому в наступний раз )
Він відпустив мою руку з ножем, та далі став дивитися на мене, ніби очікуючи від мене запитань, а вони явно у мене були.
- Наступного разу не буде !
- Не буде, якщо ти чогось не поїж!
- Я не голодна 
- Ну, не у мене ж живіт бурчить на увесь світ , тай очі твої виглядають ніби ти років два не спала !
- Не правда !
- Знаєш, я дивуюся твоєму голосочку. У вас ж не прийнято спорити з чоловіками.
* Я промовчала, але мій живіт вирішив продовжити розмову, сильно бурмовкнувши.
- Я ж казав !
- Хто ти ?
- Бачу, твоє хоббі задавати багато питань, та переводити тему, коли не треба.
- О, так !
- Тоді прибери ніж, а то наступний раз не хочу псувати собі задоволення.
* Я уже й забула про ніж, уявивши себе з ним як пекельну вбивцю, яка жадає більше і більше смертей *
Прибравши ніж, чоловік різко вискочив з кущів, ставши повним зростом, я зрозуміла що він надто високий.
- Ну, привіт.
* я різко дістала ножика, та напрямила на нього, але він знову різко вихопив його з моєї руки*
- Навіщо, тобі мене різати ?
- Вибач, звичка..
- Непогана у тебе звичка, вбивцю. Ти напевне чи мало відсиділа у вʼязниці, та спробувала втекти з неї.
- не менше ніж ти !
- Я хоча би не схожий на жабеня!
*  Я знову напала на нього в неочікуваний момент, в спробі вихопити ножика з його руки, але він різко перехопив мене та сильно затиснув в обіймах*
- Будь-ласка, зачекай трішки, і постарайся хоч би секунду не вбивати мене брудним ножем.
* Чомусь я вирішила послухати його, можливо через те, що у мене не було шансів против нього?* Він потягнувся у свій наплічник, та дістав з нього кілька сендвічів.
- Ось, вбивче жабеня, поїж.
- Та, йди ти до біса !
- Гаразд, Бувай!
- Стій !
- Що, вбивче жабеня?
- Ніж віддай !
- Пробач, забув. Без ножа ти б була, звичайним жабеням.
*Він зупинився, та виклав ніж та сендвічі на землю
- Смачного, вбивче жабеня !
Секунда- Дві, і його слова лунали ехом, а він зник... Від місця де він стояв, залишився тільки вітерець.
Я була надто знесилена, тому забула про нього та накинулася на їжу, стараючись думати, що його тут і не було, але те тепло яке він приніс, всеодно залишилося.
Кілька сендвічів, зникли неймовірно швидко як і їх власник.
Ївши  остатній шматочок від сендвіча , до мене повернулися чоловіки, тому я була вимушена усе проковтнути не жуючи.