Кохання та Кров

29

Ной сидів у тронній залі, тут він і справді скидався на короля. Я б воліла  побачити його тут  не через такі обставини. Наша проблема полягала в тому, що на нас ідуть. Захисту немає, група яка є зараз це тільки наша * я навіть не є в цій групі * . Ми не знаємо яка хвиля буде цього разу, і чи зможемо ми її постояти. Ми не знаємо навіть чи живий Нейд. Однак, у нас є Нік зі своїми чарами, він зараз працює над тим щоб принаймі якось звʼязатися із Нейдом. Ной відправив декількох людей у Максадонію, щоб сповістити королеву, та вразі чого дати нам армію. Це не була війна, і точно нею не буде. Але нам потрібно бути готовими до усього.
Нік крикнув, привернувши нашу увагу.
— Я можу звʼязатися із його тілом...
— Тобто?
— Я можу бачити що він робить та чути, але я... я не можу скористатися цим щоб щось відповісти замість нього і щось таке.
—  Це безпечно ?
— Я гадаю що ні. - Відповів Ной. Він стояв біля мене, я навіть не могла зрозуміти як він так швидко та не помітно піднявся із тронну та підкрався до нас.
— Так, але це єдина можливість.
— Будуть наслідки ?
— Після цього я буду знесилений, мені буде потрібно...
— Поїсти ?
— Можна і так сказати.
— Гаразд тоді в чому ризики?
— На це може піти декілька днів, яких у нас точно немає.
Це уже було жахливо, у нас справді не було лишніх днів, та що ж там днів, у нас і години були на рахунку. Ми втратили один день, щоб розібратися з усім, а зараз сидимо та придумуємо план, який у нас не получається . Я відчувала що психічний стан Ноя, тримається на волосині, і якщо щось піде не так, нам гаплик.
— Гаразд, якщо ти будеш в його тілі, то як ти передаш нам інформацію. Його ж за цей час можуть вбити, та й не тільки.
— В цьому теж проблема, розумієш Мін, коли я буду у нього у голові я буду у трансі, я не буду нічого відчувати чи навіть рухатися, мене заборонено буде чіпати. А після трансу, уся інформація яку я почув зникне, я не буду в змозі її запамʼятати...
— А як тоді ?
— Нам потрібно вивести моє бачення проектором на стіну..
— Проектором ?
— Мін, це дуже чарівна штука, я думаю вона тобі сподобається.
Ной поглянув на мене, та на його щоках появилася усмішка, та навіть виднілася ямочка.
Відколи нам розповіли про Нейда, він навіть не посміхався, тому це був перший раз. Я неодмінно цьому зраділа, та обійняла його.
— Давайте тільки не тут, я не хочу бачити ваші амурні справи.
— Агов Нік, ти що ревнуєш ?
— Кого? Тебе ? Звісно що ні, я Міну більше ревную.
— Воу, відколи ти Міну полюбив, я щось пропустив ?
— Відколи став її психологом.
— Ти психолог?
— А по мені не видно ? - тепер уже сміявся Нік.
Звісно час був не до жартів, але іноді життя настільки похмуре, що його потрібно розрядити чимось веселим. Якби ми тут сиділи та переживали, плакали, страдали, місця б собі не находили, то б що з цього вийшло? Я думаю нічого, ні плану, ні нормального мислення. Ми стараємося триматися один одного, та не впадати
у розпач. За цей проміжок часу, мої стосунки із Ноєм не стали гіршими, вони навіть в деяких місцях покращилися. А з Ніком, я по-справжньому здружилася. Він був дечим схожим на мене, однак він був в біса розумним, це мене трішки бісило.
Поки я думала, деякі люди занесли у тронний зал дивну штуку, та вийшли, а на зміну ним прийшов старий чоловік.
— Деймон, о боги скільки ми з тобою не бачилися ?
— Місяць, два, рік ?
— Рік і два місяця..
— Це жахливо.
— Я знаю.  - Ной підійшов до Деймона та обійняв його. * Я так розумію, обійми це у них щось дуже цінне, тому що на моїх землях обійми це було дечим низьким, та бридким. Проте я зараз вважаю саме Ларсадонію бридкою. Я не можу розуміти як взагалі її любила... *
— Гаразд, що мені робити ? - Запитав Деймон, та  вибрався із обійм.  Ной показав рукою на ту дивну штуку, та просто махнув головою. Як я зрозуміла, Деймонові й слів не було потрібно, щоб збагнути що від нього вимагається.
Тому він почав діяти. Він підключав дивні шнурки на ту штукенцію, наводячи її лампу на стіну, а згодом покликав до себе Ніка, та запитав.
— Ти готовий ?- Нік без вагань кивнув. Він присів у кутку, а Деймон чіпляв йому на голову проводки. Я підійшла ближче до Ноя * так в якийсь момент я запанікувала, та почала переживати за Ніка, але по фізіономій Ноя я збагнула що усе буде  добре.. * Ноєва рука схопила мою, тому надалі наші руки трималися одна одну, і не розмикалися. * Це було приємно*
— Він готовий, сідаєте на канапу навпроти стіни.
Ми послухали Деймона та присіли, а він тим часом щось шепотів Нікові на вухо, та згодом підбіг до нас, і сів з протилежного боку.
Хвилина дві, і стіна яка завжди була білою, стало чорною.
— Що за хрінь ?
— Це технології . - Відповів мені Деймон. * Хоча, його відповідь нічого мені не пояснила, я досі сиділа та думала що відбувається*
— Зараз він входить у тіло Нейда, якщо він звісно ще живий, а потім він впаде у транс, а ми будемо бачите та що бачить він, і відносно Нейд.
— Дуже зрозуміло. * О так сарказм, я справді не зрозуміла нічого. * Проте стіна дала ознаки. На стіні зʼявилося мерехтіння, а лампа на тій дивній штуці засвітилася.
— Це добре?
— Так ! Це означає що Нейд живий.  * Це була й справді чудова новина*
Проте стіна таки горіла чорним.
— Чому вона чорна ?
— Або він нічого не бачить, або спить..
Я схиляюся до думки що він спить, але... Він надто дивно спить. Я помітила в низу стіни мерехтіння, а тоді почувся голос.
— Нейд, сонечко прокидайся прийшов час знову говорити. * О боги, ця штукенція щей видавала звуки, але більше мене здивувало, що це саме якийсь  жіночий голос звертається до Нейда*
І тут стіна стала не чорна.. а.. Чорт вона стала як жива, ми бачили карету та людину яка сиділа навпроти Нейда. Це була жінка з білим волоссям, завʼязаним туго на потилиці, та у неї були голубі очі.
— Де я?
— Майже дома. - Жінка посміхнулася.
— Ти ж не забув, що обрав співпрацювати з нами, замість своїх друзів та рідних.
— Так. * О боги, ми не могли ставити йому це на карб, але якого хріна* Моя реакція була не єдиною обурливою, її швидко підхопили інші .
— Ми уже в Ларсадонії?
— Майже.
— Я уже не можу дочекатися та побачити королеву) - * Чорт а це уже не було схоже на Нейда, він ніколи не любив королеву Ларсадонії, та й взагалі чому він говорить так ніби то справді цим захоплюється.... Йому це до снаги ? Чи він притворяється... *
Дальшу дорогу вони їхали мовчки, а я тим часом завалювала Ноя запитаннями.
— Він зрадник ?
— Ми не можемо цього знати поки не глянемо на його руку...
— Тобто ?
— Мітка зрадника існує не просто так, тобто якщо він справді вирішив нас зрадити та бути на їхній стороні, то у нього появиться мітка, а якщо він притворяється тоді мітки не буде.
— Розумно.
— Ага.
Ми продовжили дивитися у стіну, чесно кажучи це виглядало дивно. Усю дорогу вони їхали мовчки, а потім і йшли мовчки. Вони проходили поміж бідних районів, де росла я. На моїх очах починали зʼявлятися сльози, при згадці свого дитинства, але я обіцяла Ноєві не плакати, тому швидко придушила ці сльозинки. Тим часом, як Нейд із дивною жінкою уже доходили до замку, і от вони стоять у тронній залі, а за троном сидить королева Ларсадонії. * Боги та зала була в десятеро разів більша, від тієї в які зараз сидимо ми. І вона була розкішна, здається ось де поділися усі гроші людей. * Трон був виготовлений з золота, що аж блистіло на сонці, а на стелі була люстра із діамантами. Та щей безліч різних деталей, за які можна було прогодувати цілі міста, тисячі мешканців на роки вперед .
— Дорогий гість, ласкаво просимо! Філл, можеш йти.  - Королева поглянула на дівчину, а та їй кивнула та пішла, залишивши Нейда один на один із королевою .
— Дорогий, ти якийсь дивний, тебе нічого не тривожить ?
— Ні ваше високосте, зовсім нічого!
— Тоді що, ти з нами ?
— Так ваша високосте ! Я весь у вашому розпорядку .

Ноєві зуби аж скрипіли, він був злий, ні він був більше ніж злий, він був розлючений. Я теж тримала зло, але мала надію що це просто самозахист, і він би не став на їхню сторону.
— Розкажи мені як пройти у ліс, без втрат ?
— Гаразд ваше високосте!

...