Кохання та Кров

12

— А де Дес ?
— А де Бо ?
Запитання на запитання. Я вважаю це несправедливим.
— Я перша запитала!
— Вбивче жабеня, я впевнений ти уже його зарізала..
— Ти помиляєшся! Це ти уже убив Деса !
Він приклав  свій вказівний палець до мого роту та прошепотів.
— Тссс
Я забрала його палець від свого обличчя, та люто відповіла. 
— Чому це ? Я хочу розмовляти ! Я сука хочу говорити правду ! Мені набридло мовчати ! Хочеш я зараз закричу ?  Тобі ж немає чого боятися!
Він узяв мене на руки та прошепотів.
— Вбивче жабеня вибач мене благаю..
Він не дочекавшись моєї лютої відповіді, простягнув свої пальці до моєї шиї та притримав їх на моїй судині, прошепотівши щось. Щось що я уже явно не чула..
Я знову відімкнулася від світу.
***
Прокинулась я уже на скоті у обіймах Лойда. Він спочатку не помітив цього, а я не наважувалась щось робити, я просто насолоджувалася моментом. Допоки я не зрозуміла те що, я і лойд із моїм портфелем скачемо на скоті кудись дуже далеко.. і ймовірно уже довгий час.. * Де Бо, Дес ? * Починаючи згадувати те що відбулося,  мене починала  боліти голова.  * що за фігня зі мною відбувається! *
— Лойд
З важким зусиллям я змогла вимовити тільки його імʼя. Далі у мені ніби відняло язика..
— Міно, поспи краще ще годин зо дві.
Його голос ніби був приказом чи навіть магією, і я знову заснула, прокинувшись уже коли сонце ховалося за лісом.. за мертвим лісом..
Я лежала біля вогню, та дивилася на незнайомця..
Він все ще був у плащі, але цього разу можна було розгледіти його обличчя. Його очі були світло зеленими, такими що аж дух захоплювало. Обриси обличчя досить чіткі. Пухлі губи та ямочки коли він посміхається. Темне каштанове волосся.. Та сильне підтягнуте тіло.. Він був зрістом як одна я і ще половина мене . І його вени на руках..
Та він був дечим схожий на мене ...  Очі у мене були темно зеленими , а волосся трішки світлішого каштану. Моє тіло не було сильно підтягнутим, але воно було досить хорошим . Чимось ми були схожі..
Він помітив, що я зацікавилась у ньому..
— Міно скоро ми зустрінемося із іншою командою, тому мовчи..
мій голос здається вернувся до мене, тільки він був слабким..
— Ти переслідуєш мене ?
Він присів навпопічки, зрівнявшись зі мною обличчями.
— Ні.. тобі здається.
— Але ж, як Ліс, Лердут, і те що зараз ?
— Нічого зараз немає. Йди краще поспи.
— Ні.. Де Бо та Дес ?
— Ти про тих покидьків ? Вони потім приїдуть
Він відвернувся та пішов у поле, залишивши мене одну. Після останнього разу він якось змінився, став холоднішим.. Мені було всеодно на це, але щось у середині мого серця дуже сильно сумувало.
Коли він повернувся, він був уже не сам. Він прийшов із людьми на скотах, їх було близько 12.
Вони усі стали дивитися на мене, та один із незнайомих заговорив.
— Де інші ?
— Вони втекли..
Відповів Лойд.
—Але ж .. Тихо зашепотіла я, так що б було чути тільки Лойдеві.
Він поглянув на мене холодним поглядом, ніби дав знак мовчати.
— Марвін, ти думаєш зможеш сам з дівчиною справитися ? Вона не буде тобі заважати?
Запитав хтось із незнайомців.
Вони звернулися до Лойда, тому я здивувалася що вони назвали його Марвіном. Він явно мені щось не договорює..
— Так, сер ми справимося !
— А дівчисько таке не погане, Марвін можна я після тебе з нею..?
— Гей Рем май повагу, про такі речі  не говорять в присутності дами.
Ймовірно сказав Старшина їхньої команди.
— Вибачте його !
— Усе гаразд, я поділюся з Ремом !
— Я так і знав, що ти наш хороший чоловік !
Відгукнувся Рем.
* А можливо мене хтось запитає? * Як я хотіла щось відповісти , але мій язик ніби онімів, я не могла вимовити ні слова.
Тим часом чоловіки почали більше знайомитися. Як я дізналася з нами разом ідуть і ще три команди. Головна команда у якій був Рем, і наша команда також повинна була бути головною, але ці боягузи втекли. Інші команди є  просто для підстрахування та розділення по лісу.
Не помітивши як швидко минув час, Лойд чи як його там звуть узяв мене на руки та поніс дорогою до ріки.
я знову не могла вимовити ні слова, тільки думки .*він Придурок, та брехун !*
Поки я гнівалася, він посадив мене на човен. Я помітила, що ми двоє на одному човні та ще й без скотів. Ймовірно їх віддали місцевим на догляд. Або ж ніхто не хотів упасти у воду, як наша команда.
Ми повільно відливали від берегу,  а за нами  повільно відливали і інші розслідники.
Людина із невизначеним імʼям тихо прошепотіла до мене.
— Міно, ти якась сумна.
— Та ні, я розлючена ! Я обурена на тебе ! Хочу тебе втопити, хоча краще зарізати.
* Ой я сказала це в слух, я думала я знову не зможу розмовляти..* Усі різко поглянули на нас та на те як я кричу. Здається дехто з них уже думав що я німа, але зараз вони впевнилися, що я ще та порушниця. Підняти голос на чоловіка жінці... Це ж гріх..
* Справді  тупі закони*
— Міно, блять що ти робиш .. Поводься тихіше, я думаю  мені варто з тобою пізніше поговорити.
Я обурено глянула на нього та хотіла знову вилаятися. Випустити усіх своїх демонів на зовню.
*— Ти мені чогось не договорюєш ! Я хочу тебе .... Зарізати !!!*
І я знову не могла говорити, мій голос зник і моя обуреність заговорила у мене в думках ..
Тим часом мій сусід по човні почав вигукувати щось іншим.
— Ви вибачте її, я сьогодні з нею проведу бесіду, цього більше не повториться !
Хтось із дослідників вигукнув .
— жінки не мають прав!
Інші його підтримали, в тому числі і Лойд чи можливо правильніше Марвін ..
* Я багато чого очікувала, але таких слів від нього ніколи ...* Хоча ми ледь з ним знайомі..