Кохання та Кров

21

— Я невпевнений, що це був твій дідусь, але...
— Що але?
— Ну у того чоловіка у сумці, ми найшли фото маленької дівчинки, ну а наш Нік зі своїми чарами намагався якось дізнатися хто вона, але усе що він зміг вигнати з тієї фотографії тільки те як та дівчинка приблизно буде виглядати у старшому віці.. Ну і здається ти на неї схожа, хоча доказів цьому немає.
Коли Нейд закінчив, Нік продовжив.
— Те фото є у нас і досі, тільки воно знаходиться прям у Максадонії.
Я не знала, як на це реагувати, проте в моїй голові дозрівало запитання..
— Як він помер? Це ж ви його вбили правда ?
Нейд натягнув брови аж до потилиці, а Нік засміявся, тим часом як Ной просто мовчав та слухав.
— Слухай, краще словами не розкидайся, ми б свого не вбили...
— Тобто свого?
— Він був Максадонець..
— Ну тоді це точно не мій дідусь,  мій ненавидів Максадонію, і служив королеві.
— Дослідник ?
— Так..
— Як його звали?
— Євангель.
— Ні щось не те, імена не співпадають.
Ной вирішив вставити своїх пʼять лаутів.
— Можливо у нього було декілька імен, але провірити Міну ми можемо тільки якщо оглянемо її на мітку..
*і мітка Максадонця.. щось не сходиться..*
— Подивися на плече Ніка..
Коли я глянула на Ніка, то побачила у нього на плечі символ який чимось нагадував птаха із закрученими лініями.. Виглядало це надто надзвичайно. Я ще такого не бачила. Сама мітка була коляру шкіри, чимось нагадавши шрам.
— Це дивовижно..
— Ти ще не бачила як вона світиться..
— Вона світиться ?
— Звісно.. Золотим коляром, проте у кожного по-різному.
— Вона щось означає?
Цього разу на моє питання вирішив відповісти сам Нік.
— О так, кожна мітка ж щось означає. Моя це Чародій, хоча у нас різновидів і ще сім є, і кожна по своєму особлива.
Мене охопила цікавість і я вирішила глянути на своє плече,хоча я ніколи там не помічала чогось дивного, незважаючи на моє бойове дитинство, моє тіло зовсім немало шрамів та недоліків. На моє плече дивилися усі. Ной, Нік та Нейд..
— У тебе там пусто.
— Нік, я знаю тому що я не ваша а Ларсадонська.
Я розуміла усі війни, перешкоди, сварки, але я не могла розуміти своїх почуттів.. * Якого лисого я зараз сумую, через те що у мені  немає мітки... Я не можу цього зрозуміти, я ж повинна бути щасливою*
Мовчання перервав Нейд.
— Давай я до розкажу про того чоловіка. Ти ж досі думає що ми його вбили.
— Здивуй мене.
— Слухай він був звичайною людиною, ймовірно за все він не знав своїх сил. В той день ми чекали гвардії, щоб не пустити їх за ліс, тому ми сиділи поміж дерев, ховалися в кущах та поміж стовбурів. Ми були тихіше води. У нас були свої чіткі плани які ніхто не збирався б порушити. Ми повинні були убити їх коли вони дійдуть до кінця лісу, але дещо змінилося. В той час ця гвардія вважалася дуже потужною та розумною, проте ми цього не знали. Вони рухалися не як усі швидко боячись за своє життя, вони йшли повільно, робили привали безліч раз, в результаті вони  зробили привал у середині лісу, збивши нас з пантелику, проте ми підлаштувалася під усі перешкоди та наглядали далі. У їхній гвардії стався якийсь бунт, ми чули крики. Гвардієць із однієї палатки до іншої бігав із криками — Зрадник, Максадонець тут. Звісно ми це почули, але не придали цьому уваги, думали брешуть. Але коли більшість гвардії зібралися біля привалу того чоловіка, ми почали хвилюватися. По тому, що ми чули поміж криків, ми зрозуміли не все, але хоть частину таки збагнули. Самий головний ймовірно старшина, помітив у того чоловіка на плечі шрам, який являвся міткою Максадонця. Здається той Старшина був надто розумний, він перший який про все збагнув та без роздумів почав штрихати того чоловіка зі словами. — Нечистий! Зрадник, місце тобі під землею без примх та сонця. Здохни! Його слова швидко підхопили інші, та почали повторяти за ним. Просто уяви, цей чоловік і сам не знав що він Максадонець, що він в їхніх очах зрадник.. Він не знав що на плечі у нього є шрам, і що цей шрам не звичайний, він являється міткою їхнього ворога.. Його стан тоді було важко визнати, у ньому змішалися майже усі мені відомі емоції, він страждав. Тим часом мітка чоловіка почала світитися . Вона блимала білим, втрачаючи свої життєві показники... Хоч цей чоловік помирав довше любого Ларсадонця, проте його смерть була в тисячі рази болючішою.
Коли він перестав дихати, ми збагнули що усе вийшло з під контролю. Ми втратили пильність, поки інші гвардійці ходили по лісу та стріляли у кущі та дерева. Ми почали діяти тільки коли почули крик нашого. Ми почали битву. Того дня у всіх були великі жертви. Гвардійці усі полегли, а наші зазнали великих втрат. На місці вбитих появилися червоні дерева, вони нам завжди нагадують про той день.. Ми зненавидіти той день, він приніс надто багато горя. Після того Ной завжди ходить у Ларсадонію та наглядає за гвардіями, ховаючись за Ларсадонця із фейковим посвідченням та імʼям. Зазвичай він спостерігає за кожним, та прибирає найсильніших ще по дорозі до лісу, щоб не виникло проблем, ну а потім свистить у сторону лісу, кличучи нас, щоб ми діяли. Хоча цього разу він зробив усе по іншому.... Він не вбив тебе, незважаючи на те що ти досить сильна та хоробра. Ти справді не така як усі Ларсадонці, ти інша. Ти вмієш битися, плавати, у тебе є язик, ти чортова грішниця. Не дивно чому Ной, тебе не вбив та через тебе чуть не втратив пильність. Але ... я його розумію. Ти справді не така як усі, і якщо ти виявишся онукою того чоловіка, це буде якимось дивом. Доля завела не у ті двері, але все ж таки повернулася та спробувала ще раз. Надіюся ти не перебʼєш нас усіх, і ми можливо навіть подружимося ?
Я слухала не перериваючи.. Я захопилася історією, у мене було безліч запитань. Я була дечим шокована. Мені стало шкода того чоловіка, але я й досі не могла довіряти Максадонцям, хоча почувала себе із ними як у дома.Мені  було приємно з ними проводити час, і приємно знати що вони мене досі не вбили, хоча хотіли.
— То що ми подружимося ?
— Звісно... Ні .
Нейд сумно поглянув на мене, а Ной із Ніком почали сміятися.
—Не смішно.
— Нейд, ти просто розговорився, їй це не цікаво.
— Цікаво!Доречі Нейд,  Ной казав що ти з цікавістю розкажеш мені правду про Ларсадонію, тому давай я уважно слухаю, а після цього можу подумати над твоєю пропозицією стати друзями.
— Ной навіщо ти їй розповів про мої слабкі  місця.
— Я всього лиж сказав їй правду, ти ж наш найкращий оповідач, я не хотів забирати у тебе таку насолоду.
— Гаразд тоді слухай. Давно давним  жили два брати, вони були принцесами.
— Брати ПРИНЦЕСАМИ???
Я захихотіла, а за мною  інші.
— Вибачте збився, так от слухайте. Король був важко хворий, тому він наказав синам шукати наречену і хто швидше народить дитину, той і стане новим королем. Роки йшли а брати так і не наважувалися займати трон, допоки старший не знайшов собі жінки, тоді  молодший відчув хвилювання, він думав що старший вижене його із замку та не дасть права на нормальне життя тому він шукав собі жінку, йому було байдуже яка та жінка буде, головне щоб любила його. Проте здається він прогадав, та жінка любила корону більше ніж його. Та жінка була справжнім тираном у сукні. Тому одного вечора, вона вирішила отруїти старшого короля, і їй це вдалося. Проте вона не знайшла його дружини, тому думала що жінка від відчаю сама десь загубиться та помре, але життя зіграло у свої карти, виклавши тузи на стіл. Так дружина молодшого посіла на трон, тільки у неї не було спадкоємця у неї взагалі не було дітей, але вона примусила короля зробити її та чоловіка новими правителями країни, коли це нарешті відбулося, вона довго не думаючи убила стару королеву та короля. Від того часу у Ларсадоніі почався безлад. Усе змінилося, світ став жорстоким а люди у ньому стали тиранами. Проте вона не знала що тій жінці допомогли добрі люди у Дрею, більшість із цих людей пішли із тією жінкою та створили нове королівство Максадонія. Це королівство було поціловане богами. Це звісно буквально, але якщо усе обґрунтувати то це було навіть правдою. Кожен хто осів на цих землях, він змінився. У них появилися сили та мітки, кожен максадонець мав свою особливість. А королева тим часом народила сина. О так вона була вагітна, і вона виявилася напрочуд сильною жінкою. Вона без короля, із підтримкою людей вибудувала могутне королівство та ще й народила йому спадкоємця, хоча спадкоємець був ще тією проблемою. Він завжди шукав проблем на свою дупу, і не хотів навіть чути щось про корону. Він й досі такий, як вітер то там то тут. Але не усе так просто. Коли королева дізналася про це усе від своїх людей, вона була розлючена. Вона теж хотіла мати сили, та щоб хоча би якись Бог взяв та поцілував її королівство, але як бачите їй це не вдалося, тому одного дня вона найняла самих сильних охоронців та відправила їх у Максадонію по квітку « Кров» звісно ти вже знаєш, що це таке тому буду тобі розповідати більш по справжньому . Вона захотіла собі Максадонця із даром, щоб використати це у користь свого королівства. Вона наказала принести їй максадонця або принаймі його кров, ну і в результаті отримала її. Вартові принесли їй Максадонця із міткою повʼязаною із королівством. Від того дня вона стала божевільною. Вона пила його кров, та пригощала цією кровʼю герцогів, лордів та інших заможних і статусних людей. З того дня вони отримали безсмертя, але коли ти не поповнюєш його кровʼю то ти стаєш все злішим та поступово сильніше втрачаєш голову, тому вона створила команду розвідників та почала відправляти їх у ліс та шукати нас. З того часу вона так і не знайшла нового Максадонця, так як ми почали захищатися, та вбивати кожного хто несе нам та нашому народу загрозу. Але королева не зупинилася на Максадонцях, так як я уже розказував що вона обожнювала корону найбільше за усе на світі, то вона вирішила остаточно прибрати її собі. Вона труїла свого чоловіка, він був напів мертвий, та не міг ні слова сказати, ні нічого зробити. Так брат любив свого старшого брата, але він навіть не знав про його смерть, тому постійно згадував старшого а це дратувало королеву, тому вона закрила його у покоях в старому крилу замку, та не випускала його. Хто зі слуг щось розкаже людям, той більше ніколи не побачить своєї сімʼї. Ну одним словом так, хто слухав той молодець. От і казочці кінець. Хоча це не казка а справжня історія, тому чекаю ваших відгуків точніше тільки твій відгук Міна, та твою згоду на дружбу ) Надіюся я нічого не забув розказати.
Я була в стані шоку, я слухала і слухала. Я варила цю інформацію у себе у голові, це було складно але я намагалася вірити Нейдеві.  Чомусь пробувши з ними цей час, я почала їм довіряти. Хоча у глибині душі намагалася це знищити. У мене було і ще безліч запитань, але спочатку я вирішила прийняти дружбу. Нейд стане моєю подружкою ) звісно що не другом, навіщо мені друг якщо може бути подружка.
— Я згідна на твою дружбу!