Дивний у тебе імунітет на мене.

*26*

  Даніель звернув на шосе. Його машина відразу встряла в довгу смугу автомобілів. Міллер роздратовано вдарив по керму. Пробки в Лондоні просто жахливі. З усіх боків долинав роздратований гул автомобілів, крики невдоволених водіїв, гучна музика, плач дітей. Зараз був якраз час-пік. Їхали б вони дворами, прибули б до кафе в два рази швидше. Лілі виглянула у вікно. Погода змінилася на більш теплу. Сонце хоч і слабо, але гріло повітря. Дівчина скривилась. Цей шум тиснув на слух. Брюнет закрив всі вікна в машині, і тільки після цього звук став тихіше. У машині Міллера всі вікна були тоновані, і автоінспектори не могли нічого сказати. Все ж син начальника поліції всього Лондону. Пробка була не маленька, значить, просидять вони тут не одну годину.
-Прекрасно. Зводив, називається тебе в кафе,- Міллер роздратовано прикрив очі.
-Да ладно. Не ти ж в цьому винен,- блондинка провела рукою по щоці хлопця. Даніель перехопив теплу долоньку і притиснув дівчину до себе. Лілі посміхнулась.
-Даніель, тут не дуже зручно.
-Хм, переживемо,- брюнет повільно провів язиком по теплих губ і м'яко поцілував Лілі. Бредбері відразу відповіла, дозволяючи Міллеру поглибити поцілунок. Лілі перевершила всі свої можливості і можливості акробатики, так як примудрилась повністю пригорнутися до брюнета. Даніель гладив Лілі по талії, переміщаючи руки на її стегна. Блондинка знехотя відсторонилась, розуміючи наміри свого хлопця.
-Ні Даніель, ні. Не зараз,- Лілі посміхнулась.
У вікно з боку водія постукали. Міллер відірвався від свого заняття і відкрив вікно.
На брюнета дивився якийсь чоловік. Поруч з ним сиділа жінка, а позаду хлопець, років так чотирнадцяти. Чоловік привітно посміхнувся.
-Пробачте, ви не підкажете, як нам проїхати до оперного театру? Звичайно, як тільки ми виберемося з пробки.
Даніель озирнувся по сторонах, і, визначивши своє місцезнаходження, глянув на навігатор.
-Хм, їдьте прямо до перехрестя і наліво. Там весь час прямо і вже самі побачите будівлю.
-Дякуємо.
Хлопець ззаду висунувся у вікно.
-Вау, яка тачка. Дорога ? - хлопець втупився на Міллера.
-Дорога,- брюнет подивився на час. Непогано б було вже виявитися в тому затишному кафе і замовити чашечку кави. Чоловік в сусідній машині дав синові легкий запотиличник.
-Не чіпляйся до людей з непристойними питаннями.
-Ну, тат, ти ніколи не купиш мені таку тачку.
-Не куплю. На неї у нас просто не вистачить грошей, навіть якщо скласти весь сімейний бюджет.
Міллер зітхнув. Не раз він уже чув цю розмову. Хлопець впевнений, що навіть якщо б у Міллерів не було стільки грошей, вони б змогли заробити свій капітал, починаючи з самого нуля. Все, що для цього потрібно, їх сім'я вміла і мала. Розум, хватка, спритність, завзятість, і талант. Більше нічого не потрібно. Тут потік машин рушив. Брюнет швидко закрив вікно і натиснув на газ. Нарешті співробітники дорожнього регулювання спромоглися поставити на перехрестя регулювальника. Чорна спортивна машина швидко об'їхала пробку і звернула в більш вільний провулок. Звідти до кафе було зовсім недалеко, та й потік машин дуже слабкий. Розпал робочого дня все ж.
Хвилин через десять автомобіль зупинився біля невеликого, але на вигляд пристойного кафе. Даніель припаркував машину на стоянці і вийшов з машини. Лілі від нього не відставала, намагаючись при цьому розгледіти нове місце. Брюнет завів дівчину всередину кафе, сідаючи за крайній столик. Лілі знову взялась за роздивляння, тільки вже інтер'єру. Кафе було зроблено в легких кремових тонах. Білі круглі столики, м'які диванчики, легкі білосніжні штори, квіти на вікнах, а також на спеціальних підставках, які були прироблені до стіни. Грала спокійна ненав'язлива музика.
До них підійшла офіціантка.
-Що будете замовляти ?
-Мені каву і який-небудь десерт. Лілі, що будеш ? - Даніель подивився на дівчину, яка уважно вивчала меню. Все було дуже дороге, але Даніель розсердиться, якщо блондинка нічого не замовить.
-Мені апельсиновий сік і капкейк, - Бредбері посміхнулась. Міллер глянув в своє меню. Замовлення дівчини було досить дешевим. Насупившись, брюнет злегка штовхнув Лілі під столом.
-Принесіть ще морський коктейль з креветок і стейк. Ми ж сьогодні не снідали,- Міллер легко посміхнувся. Офіціантка швидко пішла виконувати замовлення. Бредбері глянула на ціну замовленого і мало не впустила щелепу.
-Ти з глузду з'їхав ?
-Лілі, заспокойся,- Даніель дістав кредитку і поклав її на стіл.
-На цій картці грошей вистачить, щоб купити це кафе повністю, та ще й підвищити зарплату робітникам. Я ж тобі казав. У мене дохід з усіх моїх магазинів, та ще й Алекс постійно перераховує. Боїться, що гроші закінчаться у мене.
-Все одно, це дорого.
-Не забувай, хто я,- Міллер посміхнувся. Лілі зітхнула і змирилась. Тут вже принесли замовлення. Страви виглядали дуже смачно. Побажавши смачного, вони взялися за їжу.
З першим вже було покінчено, і Лілі задоволено жувала свій капкейк. Даніель пив каву, дивлячись кудись у вікно.
-Даніель, зимові канікули наближаються. Чим будемо займатися ?
-Хм, я думав злітати в Альпи. Покататись на лижах. Алекс теж захоче відпочити, так що можна злітати всім разом.
-Ти стільки грошей на мене витратив.
-Забудь,- брюнет погладив Лілі по руці.
-Це все для тебе. Мені нічого не шкода. Адже ми, як би заручені.
Лілі почервоніла. Вона зовсім забула про це.
-Так. Так і є.
-Так що звикай,- Міллер покликав до себе офіціантку і попросив рахунок. Розплатившись, вони повернулися в машину. Було вже темно, але зараз був далеко не пізній час. Ліхтарі освітлювали вулицю, хмар все так же не було. Даніель натиснув на газ, і машина рушила. Через кілька хвилин автомобіль завмер перед прибережним парком атракціонів. Блакитні очі з захопленням дивились на велике, сяюче яскравими вогнями, оглядове колесо.
-Даніель... Це...
-Так, це наша мета на вечір.

----------------------------

Памятаєте нашу мету? Можливо 500 переглядів???