Дивний у тебе імунітет на мене.

*47*

  На поверсі було якось підозріло тихо, навіть різні помічники перестали бігати по поверху з паперами та іншими дрібницями. Даніель спокійно заповнював якийсь бланк, а Лілі косо поглядала на годинник і все так же прислухалась до кроків за дверима. Чоловік, якого блондинка зустріла недавно, так і не вийшов з кабінету Алекса. Дівчина кидала погляди на Міллера, але той лише знизував плечима і знову поринав у роботу. Втомившись дивитись на годинник, Лілі підставила один стілець до вікна і зручно в ньому влаштувалась. Вид з вікна був красивий, стало відразу якось спокійніше. Дівчина відкрила вікно. З одного боку, це велике вікно замінювало задню стіну, а з іншого, це ж все-таки вікно. В обличчя вдарив прохолодний вітер. Лілі спокійно посміхнулась і злегка висунула голову у вікно. Небо досі було чистим, без єдиної хмари, сонце поступово прогрівало повітря, а суєта на вулиці тільки посилилася. Даніель теж злегка розслабився, коли вітер торкнувся його волосся. За дверима почулося якесь копирсання, потім пролунав глухий постріл. Вони підскочили зі своїх місць і побігли в кабінет до Алекса. Даніель різко відкрив двері і завмер, його очі стали смикатися.
-Алекс ?
-Так, брате ? - старший Міллер спокійно пив каву, поруч Мері протирала пістолет, а на підлозі лежав той самий чоловік і тримався за ногу.
-І що це таке?
-Йому не сподобалися умови угоди, і він вирішив виправити це методом "наставити на мене пістолет". Мері швидко зреагувала, так що ось результат. До речі, Мері, треба б викликати поліцію, якщо вже ти його не вбила.
-Я вже викликала, - Сміт спокійно посміхнулась і сховала пістолет. Лілі косо подивилась на лежачого чоловіка.
-А він мені відразу не сподобався.
-Добре, ідемо, - Даніель розвернувся і вийшов з кабінету. Біля кабінету наймолодшого Міллера вже нервово юрмилися чоловік п'ять. За формою зрозуміло, що двоє з них, це люди, що працюють у фірмі, а решта, мабуть боржники. Брюнет швидко взяв себе в руки. Всі емоції в очах моментально змінилися на крижану байдужість, на вигляд хлопець здавався абсолютно холоднокровною людиною. Лілі тихо хихикнула.
-Ей, крижаний принц не переборщи, вони вже готові в штани накласти.
Даніель посміхнувся. Він став повільно підходити до людей.
-Я так розумію, це по мою душу? - холодний голос швидко привернув до себе всю увагу. Двоє службовців тільки злегка здригнулися, а решта троє постаралися злитися із стіною.
-Так, містер Міллер. Це боржники.
-Тоді проходьте в кабінет, - Даніель відкрив двері і перший пройшов у приміщення, за ним прослизнула Лілі і встала біля столу Міллера. Брюнет сів за свій робочий стіл і зчепив руки в замок.
-Ну так що? У чому причина затримки?
-Ми... Це... Ну, розумієте, на мілині. Наша справа збанкрутувала, і ми не знаємо, що тепер робити.
-Хм цікаво. Лілі, де там документи щодо їх обов'язку?
-Ось, - Бредбері простягнула брюнетові папку з документами. Даніель швидко пробігся очима по рядках і відклав папери в сторону.
-Ви ж розумієте, ви підписали договір з нашою компанією і тепер зобов'язані все виплатити.
-Містер Міллер, ми не можемо, у нас немає коштів.
-Знаєте, щось різко в нашій країні підвищилася смертність населення, та й пропажа безвісті не відстає. Страшно жити тепер, - Міллер посміхнувся.
-Я ось хвилююся, щоб ви не стали черговими жертвами беззаконня, - хлопець удавано зітхнув. Його співрозмовники сильно напружилися.
-Ми все зрозуміли. Борг буде повернений найближчим часом, - всі троє встали. Даніель посміхнувся.
-Я радий, що ми зрозуміли один одного. З вами приємно мати діло.
Чоловіки швидко пішли до виходу...  

-Цей Міллер ще гірший за Алекса.
-Ну, що ви. У порівнянні з Алексом я ще ангел, - Даніель махнув рукою, даючи наказ випровадити цих людей з кабінету. Як тільки двері зачинилися, брюнет вже спокійно відкинувся на спинку стільця і заплющив очі.
-Хочу на вулицю. В парк.
-Так, чудово було б зараз прогулятися.
Тут двері різко відчинилися, і в кабінет пройшов задоволений Алекс.
-Дуже добре, брате. Я тобою пишаюся. Ах, так, так як ви ще неповнолітні, то ваш робочий день закінчився. Швидко речі в руки і на вулицю! - старший Міллер підняв брата зі стільця і став підштовхувати до виходу.
-Лілі, ти де там?
-Я вже в коридорі! Спасибі, Алекс! - Бредбері перехопила руку офігівшого брюнета і потягнула його до ліфта. Алекс спокійно посміхнувся. Він, як старший брат не дозволить своєму молодшому братові повторити його долю. Якщо Алекс став рано управляти компанією і не зміг нормально насолодитися своїм віком, то нехай Даніель зробить це за них обох. До кінця всіх міркувань, Даніель з Лілі вже зникли за дверима ліфта.
Через кілька хвилин Лілі вже задоволено стояла на вулиці.
-Відразу поїдемо в парк?
-А ти хочеш гуляти в строгому костюмі? - Даніель посміхнувся.
-Нее, не хочу. Тоді спочатку додому! - блондинка підійшла до машини. Міллер відключив сигналізацію і відкрив автомобіль. На переднє сидіння відразу плюхнулась донезмоги задоволена Лілі. На водійське місце не поспішаючи сів брюнет та завів машину. Вікна в автомобілі знову були навстіж, так що коли Даніель натиснув на педаль газу вітер почав спокійно подорожувати по салону автомобіля. На вулиці стало людно. Хтось поспішав на роботу з обіду, хтось навпаки, тільки поспішав на обід. Школярі вже поверталися зі школи додому, багато збиралися в компанії і поспішали розважитися. Загалом, життя йшло своєю чергою. Вони вчасно приїхали додому, так як на дорогах стали створюватися пробки, з яких навряд чи можна було вибратися швидко. Переодяглися вони досить швидко, так, що вже через десять хвилин йшли в сторону парку. Пройтися пішки вирішили обидва, так як погода щосили балувала жителів Лондона. Лілі з задоволенням підставляла обличчя променям сонця і намагалась не упустити жодної калюжі.
-Ти прям як маленька.
-Побути дитиною ніколи не пізно, - блондинка широко посміхнулась і зупинилась біля фонтану.
-Залишається п'ять днів?
-Так, підготовкою зайняті кращі організатори і дизайнери, - Даніель присів на борт біля фонтану і прикрив очі.
-А я б хотіла тихе весілля.
-Я теж, та все марно. Адже Алекса не переконати, - брюнет повернув голову і посміхнувся.
-Я зараз, - Даніель встав і пішов кудись, через кілька хвилин Міллер повернувся з морозивом в руках.
-Апельсинове, як ти любиш.
Лілі взяла морозиво і з задоволенням почала його їсти.
-Дякую. Ідіот, а ти вперше купив мені морозиво без умовлянь.
-Настрій хороший, - брюнет посміхнувся і сів.
Життя не так вже й змінюється після закінчення школи. Люди залишилися колишні, ставлення до людей теж. Ті ж самі прогулянки, сімейні вечори. Хіба що тепер вранці замість школи на роботу ходити треба, ну, Даніель ж сам собі начальник, так що з цим проблем не буде. А так, все залишилося колишнім.