Дивний у тебе імунітет на мене.

*30*

  -Я пам'ятаю, як ти намагався знайти компромат на мене.
-Це було найбільшим розчаруванням у моєму житті, - на обличчі брюнета заграла посмішка. -І до речі, чим вони тобі так насолили?
-Та так. Полізли зі своїми понтами до моєї дівчини. Хочу поставити їх на місце.
-Ох, люблю я, коли ти мстиш, - Еван поглянув на екран ноутбука. -Ого. Такого я не очікував. Скільки їм років ? - брюнет здивовано підняв брову.
-15-16. А що?
-Дивись...
-Що я тобі винен?
-Нічого. По старій дружбі.
-Можеш зробити, щоб це поширилось по всьому Лондоні, в усіх соціальних мережах ? Не мені тебе вчити, ти знаєш все сам.
-Так.
-Ну, ось і закінчили. Ще раз дякую...
-Сьогодні ввечері можеш перевірити роботу. І на сайті школи теж все буде,- брюнет помахав рукою і зник у темряві.
*Flashback*
-Про що розмова? - один шатен вийшов вперед.
-Про сенс життя, - Даніель хмикнув. Міллер пішов вперед, інші теж пішли за ним. Кожен зрозумів, про що буде розмова.
-Сподіваюся, урок засвоєний. Скажете що-небудь батькам або ще комусь - опинитеся в камері. Підробити документи нічого не варто. До того ж, поліція перед нашою родиною хвостиком махає. Я роблю це не через те, що я покидьок, а тому, що посмішка моєї дівчини мені подобається набагато більше, ніж її сумне обличчя. І вже вибачте, тут діє закон ринку: є зв'язки - робота зроблена на відмінно, немає зв'язків - немає і результату. Його ніхто не відповів.
Багато хто розумів, що вони самі напросилися. Міллер хмикнув і пішов...
*Кінець flashbacm*

Приблизно через годину, Міллер вже був вдома. Машина Алекса спокійно стояла в гаражі, значить, Алекс теж повернувся. Даніель зайшов у будинок. У залі сиділи Мері і Міллер старший. Брюнет пройшов у вітальню.
-А де Лілі ?
-Вона спить. Від нудьги зробила всі уроки і перевтомилась, - Алекс посміхнувся. -Лілі проговорилась Мері, що сталося. Сподіваюся, ти як слід, помстився ?
-Звичайно, - Даніель посміхнувся, - Еван мені відмінно допоміг.
-Еван ? Ти покликав його? Хм. Це серйозно,- погляд Алекса став серйозним, -Залякати не забув?
-Ні. Все зроблено в найкращому вигляді.
-Молодець. Далеко підеш. Якщо що, я улагоджу формальності. А тепер іди до Лілі. Відпочивайте.
-Добре, - Даніель піднявся на верхній поверх і зайшов до своєї кімнати.
Лілі мирно сопіла на чорних простирадлах, а на робочому столі лежали підручники і зошити Даніеля за минулий рік. Міллер влаштувався біля Лілі. Та відчула важкість і відкрила сонні очі. Блондинка відразу притиснулась до хлопця.
-Ти закінчив?
-Так, - Даніель погладив Бредбері по голові.
-І як?
-Завтра все побачиш, а зараз спи, - брюнет накрив себе і Лілі ковдрою. Міллер прикрив очі і посміхнувся. Завтра школа, та й Лілі повинна оцінити помсту. Тепер ці ідіоти повинні заспокоїтися.

**********************

  Лілі великими очима дивився на директора школи, який перед усім класом демонстрував роздруківки і фото з сайту школи. На цих знімках Лілі впізнала колишніх однокласників, а головне тих, від кого вона постраждала найбільше.
-Як це розуміти ? Захоплення захопленнями, але навіщо це все викладати на сайт школи ?! Ось погодилися ми прийняти їх, тепер кілька років від ганьби відмиватися будемо! - директор школи втомлено сів на стілець. Зауч школи, забрала папери і звернулася до тих, хто був зображений на фото.
-Ваші пояснення.
-Це... це фотошоп! - блондинка піднялася зі свого місця. Інші теж встали.
-Так, фотошоп!
-Ми ніколи цього не робили!
-Досить! З батьками завтра в школу. І вашого директора запросіть, - зауч разом з директором школи пішли. Розлючені підлітки подивилися на Лілі. Та лише знизала плечима і показала язик. Даніель жорстокий, хоча... Те, що робили ці діти з нею в молодшій школі набагато гірше.
Продзвенів дзвінок, і Бредбері миттю зірвалась зі свого місця. Вона шукала Міллера, і брюнет знайшовся біля фонтану. Він розмовляв по телефону, і був явно чимось стурбований.
-Міллер ! Ну, викладай, що це за витівка була?
Даніель приклав палець до губ Лілі.
-Так. Дякуємо. Зрозуміло, в боргу не залишуся, - брюнет поклав телефон в кишеню.
-Ти вже бачила?
-Так. Не занадто це?
-А те, що для тебе вже наймають вбивць цілком звичайна річ ? Алекс недавно дзвонив. Він сказав, що поліція затримала підозрілого типа. У нього була гвинтівка і твоя фотографія. Алекс сам особисто дізнавався, хто його найняв, але кілер не видав нічого.
-Що? - голос Бредбері сів. В очах з'явився явний страх.
-Я зателефонував знайомому. Його сім'я шпигуни, працюють на уряд. Але ми часто один одному допомагаємо, так що вони не відмовили в допомозі. Річард майстер своєї справи. Він визначить, хто найняв цього вбивцю.
-Даніель, це ж занадто. Підліткова помста це одне, а замовити вбивство...
-У цей втрутився Алекс, так що все буде добре, - Даніель поцілував блондинку в шию.
Десь праворуч пролунав дикий сміх.
-Ахаха, як вам йдуть бинти! Якщо буде мало, звертайтесь ще. Ми завжди до ваших послуг! Ахах!
-Кріс ? - Лілі обернулась і побачив друга, який дико ржав над перебинтованими старшокласниками.
-В чому справа?
-Так ці придурки мене побити хотіли, а я в цей час з Рексом (оригінально...) гуляв! Ну, він їх і покусав злегка.
-Рекс ?! Це та шестидесятикілограмова псина !? - очі дівчини полізли на лоб.
-Він ще підріс, - Браун посміхнувся «Аля 32 не норма».
-Ну ти даєш! Завжди вирощував величезних собак!
-Рекс мій улюблений !
-Кріс, підійди сюди, - Даніель взяв руку Лілі в свою. Браун швидко підійшов. Брюнет коротко розповів про все, що сталося, і попередив, щоб він був максимально обережний.
-Ось влипли ж. Мої батьки поїхали, я зараз один, - шатен потер скроні.
-Хм, думаю, це моя вина, так що я розберуся з усіма проблемами. Думаю, Алекс не буде проти ще одного гостя...