Дивний у тебе імунітет на мене.

*22*

  Ближче до вечора Лілі з Даніелем все ж спромоглися піднятися з ліжка і сісти робити уроки. У Міллера процес пішов швидко. Даніель дивився то в підручник, то в зошит. Бредбері ж витріщалась на написане завдання вже більше десяти хвилин. Брюнет перевів погляд на Лілі, яка змушувала свій мозок видати хоч якусь інформацію. Міллер посміхнувся. Блондинка виглядала зараз дуже милою. Лілі важко зітхнула і вдарилась головою об стіл.
-Ну не знаю я ! Не можу !
-Допомогти ? - Даніель взяв підручник Лілі і почав читати завдання.
-Дура, це ж завдання середнього рівня. Тобі за неї на іспиті більше двійки не поставлять.
-Ну не можу я його вирішити !- Бредбері скорчила страждальне обличчя і сіла на коліна до брюнета.
-Дивись, це не складно,- Даніель взяв ручку і почав записувати дані завдання, потім розв'язання. Лілі підняла голову. Далі пішли пояснення. Чомусь пояснення Даніеля не були такими нудними, як пояснення вчителів. У Міллера і голос був приємнішим, і приклади зрозуміліші. Блондинка слухала і іноді кивала, коли брюнет питав, чи зрозуміло їй. Біля дверей з'явилась світла голова і знову спалах фотокамери.
-Пробачте-пробачте, Алекс просив мене знімати всі самі милі моменти. А ще, Даніель, Алекс сказав, що забув якісь важливі документи в кабінеті, він попросив принести їх йому.
-Сам нехай прийде і візьме,- Міллер знизав плечима.
-Він на важливій нараді, так що сам не може. А документи потрібні терміново.
Даніель зітхнув.
-Лілі, підеш зі мною ?
-Ага, все одно вдома нудно.
-Ось і добре, тільки куртки надіньте, там холодно стало,- Мері зникла в надрах якоїсь кімнати. Брюнет попрямував до кабінету Алекса. Потрібні документи лежали прямо на столі, так що з пошуком паритися не довелося. Лілі вже чекала Даніеля внизу. Міллер надів чорну шкіряну куртку.
-Ходімо ? Тут офіс не дуже далеко,- брюнет взяв Бредбері за руку, і вони вийшли на вулицю. І дійсно, погода змінилася. З теплих днів, перейшла на холодні будні. Сонце сховалося за хмарами, вітер став холодним і накрапав дрібний, майже не відчутний дощ. Блондинка закуталась в куртку.
-Ось і осінь прийшла.
-Так. Гаразд, пішли,- Даніель пішов вперед, тягнучи за собою замислену дівчину. Незважаючи на погоду, по вулицях ходило багато народу. Гуляли мами з дітьми, парочки, бабусі з собачками. Загалом, життя вирувало. Лілі оглядала нові будівлі, які ніколи раніше не бачила.
-Ти тут вперше ? - Даніель стиснув руку блондинки міцніше.
-Так, цей район не для таких як я.
-Тепер для таких. Адже тут немає законів, які б забороняли з'являтися тут тим, хто не бізнесмен або не з багатої сім'ї.
-Ну, тут свої дворові закони,- Лілі знизала плечима. Вона повернула голову праворуч. Натовп підлітків затиснув в кутку якогось хлопця. По одязі видно, що хлопець явно не з місцевих. Блондинка потикала Міллера в бік.
-Даніель, там побиття намічається.
Міллер повернув голову.
-Хм, бачу. Найсумніше тут те, що поліція не допомагає тим, хто не може заплатити. Ось вона, вся політика грошей.
Лілі дивилась на брюнета.
-Даніель, допоможемо йому ? Так справа і далі зайде. Йому погано, а цих сволот ніхто не покарає.
-Ну, підемо. Тільки бійку не влаштовуй.
Вони пішли у напрямку до натовпу. Вже через пару кроків було чутно розмову.
-Ти взагалі тут хто ? Поплутав місця ?
-Пробачте. Просто цією дорогою ближче.
-Заткнися. У цьому районі своє життя і свої закони, а порушників порядку слід покарати.
-Хм, не чув про закон, що йому тут заборонено перебувати.
Натовп обернувся. Затиснутий хлопчина спробував втекти від групи хлопців, але ті його перехопили. Головний в групі оглянув брюнета.
-Бачу, ти зі своїх. Так навіщо захищаєш цього ідіота ? Він вештається не в тому районі.
-Хм, я б теж не сказав, що ти досить хороший для цього району. Явно не вистачає вихованості. Відпустіть цього хлопця.
Поки ніхто не бачив, Лілі тихо потягнула нещасного за руку, звільнивши від пут з підлітків. Подякувавши, хлопець швидко втік у своїх справах.
-Порядок. Можна і далі йти.
Всі втупилися на блондинку, яку раніше навіть не помічали. Міллер посміхнувся.
-Пішли. Алекс напевно вже двадцяте коло по офісу навертає,- Даніель взяв дівчину за руку і рушив у бік офісу.
-Де ця компанія ?- Лілі озиралась на всі боки. Міллер завернув за ріг, і перед ними виник великий багатоповерховий будинок. Бредбері рот розкрила. Ззаду їх наздогнала недавня компанія. Головний посміхнувся.
-Навіть не надійтесь туди потрапити. Цією компанією управляє сім'я Міллер. Головний директор і офіційний власник цієї фірми Алекс Міллер.
-Знаю і без вас,- Даніель хмикнув і підійшов до входу в будівлю. Охоронець перегородив дорогу.
-З якого питання ?
-Ми до Алекса Міллера.
-Директор зайнятий. Я передам, що ви приходили. Яке ваше ім'я?
Брюнет підняв брову.
-Ти новенький ?
-Ну так. Працюю тиждень.
-Зрозуміло. Тоді слухай. Мене звати Даніель Міллер. Я брат Алекса, а заодно і другий головний директор фірми.
Лілі косо подивилась на свого хлопця. Охоронець забарився. Тут до них підбігла молода дівчина і вклонилася.
-Пробачте, пане Міллер. Він новенький і зовсім вас не знає. Ідіот ! Це молодший брат директора ! Він через рік теж вступить в повні права володіння фірмою ! - дівчина грізно дивилася на охоронця. У Даніеля нервово засмикалось око.
-Може, ми вже пройдемо ? Алекс чекає документи.
-Так звичайно ! - дівчина відійшла, пропускаючи їх всередину. Даніель зітхнув.
-Важко з цими новенькими. Пішли, нам на тридцятий поверх, - брюнет підійшов до ліфта. На щастя, ця залізяка прибула дуже швидко, і вони вже піднімалися на потрібний поверх. На тридцятому поверсі було тихо, тільки за великий дверима чулися голоси. Міллер посадив Лілі в крісло.
-Почекай тут. Я швидко,- Даніеля не стукаючи, пройшов до кабінету. За великим столом сиділи кілька людей, а на чолі всього цього збору сидів Алекс. Він з посмішкою подивився на брата...  

  -Нарешті. Приніс ?
-Так,- Даніель дав братові папку з документами. Один чоловік оглянув брюнета.
-Містер Міллер, це ваш брат, а незабаром і другий генеральний директор компанії ?
-Так. Даніель після закінчення школи займе місце поруч зі мною. Брате, а де Лілі ?
-Вона там,- Даніель кивнув на двері.
-Добре.
-Ми підемо. У тебе ж нарада,- брюнет розвернувся і попрямував до виходу. Алекс посміхнувся.
-Спасибі. Не рознесіть будинок, поки мене немає.
-Хм, Мері потім нас рознесе. Вона тільки що там пробралася,- Даніель вийшов з кабінету і зачинив двері. Блондинка сиділа у кріслі, прикривши очі.
-Сонечко, пішли.
-Угу,- Лілі встала з крісла і пішла до ліфту.
Хвилин через десять вони вже йшли по вулицях Лондону. Цього разу дуже рано стемніло, так що місто сяяло неоновими вивісками і ліхтарями. Міллер обіймав блондинку за талію. Так вони і дійшли додому. Мері вдома не було, напевно пішла в магазин. Вони швидко піднялися в кімнату. Робити нічого не хотілося, тому вони просто лягли на ліжко, і навіть не помітили, як заснули. А за вікном лунав розмірений стукіт крапель об асфальт, погода все погіршувалася, і дощ прийняв панування над Лондоном.