Чонгук прикрив очі, але посмішка не сходила з його обличчя.
🐰— Та зажди!
Він встав перед лицем Техена і як тільки побачив собачку, присів його погладити.
🐰— Боже, який файний, як звати?
🐯— Ніяк його не звати.
Техен потягнув обідок.Покликавши собаку,продовжив йти.
🐯— Пішлиии!
Чонгук нахмурився, його рука дрогнула,він прибрав руку і стиснув щелепу.
🐰— Слухай, чого ти від мене тікаєш, я ще нічого не встиг сказати, а ти вже мчиш від мене, як від вогню.
Техен зупинився щоб пояснити цьому маніяку що і чому.
🐯— Чому? Ти насправді не розумієш чому я тікаю від тебе? Ти вчора весь день за мною бігав,приставав,хоча я тобі все сказав. Що тобі не зрозуміло?
Чонгук не ображався на хлопця, розумів, що занадто налякав його.
🐰— Мене звати Чон Чонгук, я ще здається не представився.
🐯— Не дуже приємно. Як мене звати ти і так знаєш. Так що ми мабудь вже підемо...Бувай!
Вийшовши з парку Техен прямував до свого будинку,бо йому ще йти в універ...
🐰— А мені приємно!
Крикнув навздогін Чон і побіг своєю дорогою до дому. Йому щей в офіс потрібно заїхати і можливо до Нама заскочить.
Вдома Техен вже повністю зібрався і вийшов з дому,на зупинку. Він проїхав пару зупинок і вийшов.
В інституті він просидів до вечора.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Вігукі +18💜
FanfictionЦе буде великий фанфік(дуже),в якому буде як радісно,так і сумно за персонажів. Він +18,але знаю,що це нічого не значить 🤭.
