Вігукі +18💜

💜79💜

Вже пройшла повна неділя. У хлопців всі дні були схожі,але іноді приходили хлопці,Намджун і Хосок,розважали іноді хлопців. Вони кожні дні то спали,то розмовляли,то розважались.

Ось вже прийшов час до виписки. Був ранок. Хлопці ще спали.

Док йшов простороми коридорами до віп палати Чон Чонгука і Кім Техьона. Зайшов він доволі тихо, зупинився і хвилину розглядав своїх пацієнтів. Його стара душа так і хотіла крикнути, щоб хлопці аж підірвались. Але в одного з цих хлопців, тільки почав зростатись бік, тому старий зжав губи і підійшов до "ліжка" і почав їх будити. Першим проснувся Чонгук, він потер очі і заспано дивився на свого дока.
🐰— Док? А чого ви так рано прийшли?
Лікар потер переносицю, і трохи вклав руками лохматі прядки Чона. І розбудив Техьона, скинувши з нього ковдру; так щей подмухав в його очі.
Д: — Вас сьогодні виписують!

Техен прокинувся від того,що в його очі щось сильно дуло і вони почали чухатися. Не відкриваючи очей Те почав рукою протирати очі і скрутився у клубочок,продовжив спати.Він вже був там як вдома.

Лікар разом з проснувшимся Чоном, засміялись. Лікар почав дути у вухо хлопця. Чонгук ж теж почав помагати лікарю; встав з ліжка і почав листочками махати на Тете.

Те ще сильніше скрутився від неприємного повітря в районі віха.
🐯— Мммм....Чон...
Те повернувся,ліг на спину і почав позіхаючи підтягуватися. Відкривши очі,він над собою побачив Чона і Дока. Він лежав у ступорі,не знав що й сказати.

Лікар пирснув від сміху, а Чон лиш умилявся від такого Техьона.
🐰— Сонечко, нас виписують.

🐯— М? Що?
Те ще не до кінця прокинувся,тому йому всі слова було складно зразу розібрати. Він повернувся лише знову на другий вже біг і дивився у вікно.

Лікар поплескав Гука по руці і побажав удачі. Чонгук ж знову перевів погляд на свого хлопця.
🐰— Тигринятко, нам потрібно збиратись...нас виписують..

🐯— Зараз?
Перевів погляд на сидячого Чона.
🐯— Чому так рано...
Те присунувся ближче до Чона.

Чонгук ніжно пригорнув хлопця до себе.
🐰— Треба ще повиписуватись і сходити перевіритись, і...нарешті до дому.

🐯— Ммм.. добре..
Те піднявся і обнявши уперся на Чона,вони впали на спину Чона.
🐯— Вибач...
Посміхнувся Техен і поцілував того в губи.

Чонгук розплавився на ліжку і провів руками по спині хлопця.
🐰— Але знаєш, ми впринципі можемо ще трохи полежати.

🐯— Але ти ж сказав що треба вже йти обстежитися і збиратися....
Піднявши голову дивився здивовано на хлопця.

Чон піджав губи. Треба. Але... Чонгук видихнув і піднявся разом з Те на руках.
🐰— Треба.

Від його «треба,не треба» Техен нічого не зрозумів. Почухавши потилицю,Те дивився на Чона і не розумів що йому вже робити.Вставати чи ні.

Чонгук піднявся з Тете на руках і потягнув до капців , які якимось чином опинились в кінці кімнати.

🐯— Так все ж треба?
Те тримаючись за шию Чона дивився де його капці.
🐯— А? А чому вони так далеко?
Почав гадати і пробувати згадати щось.

🐰— Не знаю..
Чон теж не розумів, чому тапочки так далеко. Він акуратно поставив свого хлопця прям на тапочки.
🐰— Ну, що ідемо?

🐯— Угу...
Те взяв хлопця за руку.
🐯— Може я лунатив вночі?
Відкривши двері,вони вийшли з віп палати і пішли до дока.

🐰— Думаєш?
Чонгук нахилив голову до плеча, пробуючи шось пригадати, але так і нічого не згадав.
🐰— Все може бути..

🐯— Дуже сподіваюсь,що я не лунатик...
Кинув руку Чона і склавши руки в замок,починаючи молитися,що це не правда.

🐰— Ти не лунатик, ми вже стільки разом спали.
Чонгук ніжно взяв ручки Ві у свої і поцілував їх.
🐰— Ти завжди був біля мене.