Наша провина

9. Нік

Зі сталевим вузлом в животі я дивився, як вона йде. Я не міг відірвати від неї очей усю церемонію, і навіть не зрозумів, коли молодята сказали одне одному «так», доки оплески не вирвали мене з мрійливих думок.

Дідько... навіщо вона була такою неймовірно красивою? Навіщо вона зводила мене з розуму таким нестерпним чином? У мене свербіли руки від бажання просто торкнутися її. Чітке усвідомлення того, що я ніяк не зможу зробити щось подібне, опустило мій настрій на нуль.
Коли я побачив її у сукні, яка вдало підкреслювала кожен її вигін, у сукні з цим клятим мереживом у зоні декольте, моя рука почала функціонувати окремо від розуму: я поклав долоню на її талію нижче, ніж дозволено. Простий дотик до неї змусив мене знову відчути себе живим, вперше після десяти бісових місяців.
Я не міг дочекатися, коли закінчиться уся ця вистава, яку ми вдвох грали, мені потрібно було піти, повернутися до свого життя, де все під контролем. Ноа завжди перевертала мій світ з ніг на голову, перевертала його з ніг на голову і робила з мене людину, яка повністю залежала від неї. І це б повторилося. Вона відійшла від мене, коли ми підійшли до вітальні, і всередині себе я був дуже вдячний за це. Я не міг терпіти її поруч.
Вечірка почалася майже одразу. На іншому боці виноградника був встановлений дивовижний білий намет із таким же білими столами й тисячами червоних троянд. Було одразу зрозуміло, ще саме ці квіти полюбляла наречена. Самих молодят я побачив у колі гостей, і в цей момент просто не міг не відчути хвилю заздрощів. Багато пар приєдналися до них поки офіціанти пропонувати канапе та охолоджені келихи рожевого шампанського.
Невдовзі ми перейшли до банкетної зали і я, як ідіот, шукав Ноа. Її ніде не було.

Дідько, вона вже не твоя справа, просто забуть про неї.
Звернувши увагу на свій внутрішній голос, я помітив темноволосу дівчину з великими зеленими очима, яка вже через декілька хвилин використовувала усі свої чари, задля спроби спокусити мене. Я майже не звертав на неї уваги, тому, коли вона сказала, що ми вже знайомі, мені довелося сфокусувати на ній свій погляд, щоб не нагрубити.
— Вибачте... не пам'ятаю, — сказав я, не докладаючи особливих зусиль, щоб впізнати її.
Дівчина підійшла до мене ближче та спромоглася порушити кордони мого особистого простору, водночас обливши мене ароматом своїх дорогих парфумів, до речі, надто різких, як на мене.
— Нумо, не грай дурня... це була одна з найкращих ночей у моєму житті, — сказала вона, і я мовчки вилаявся, згадавши, що трахав її приблизно місяць тому.
Я гадки не мав, як її звуть, і збирався попрощатися, не замислюючись про рівень грубості до неї, бо в цей момент я нарешті побачив Ноа. Вона була в іншому кінці кімнати й просто висіла на руці Луки. Ця поза змушувала її посміхатися так, як вміла лише вона.
Ревнощі, які були приспані рівно до цього моменту, прокинулися, з ревом голодного лева, і мені довелося повільно видихнути, щоб не втратити контроль над собою.
Зі мною таке траплялося не вперше відтоді, як я приїхав до Хемптону; ба більше, коли я зрозумів, що дівчиною, яка тренувалася з тим хлопцем на дорозі, була саме Ноа, мене охопив такий напад божевілля, що я витратив дві години, б'ючи боксерську грушу в спа-центрі Hilton, перш ніж відчув себе готовим йти до Тавіша.