Наша провина

45. Нік

У мене було багато проблем в компанії: ми отримували безліч
скарг щодо звільнення, безліч демонстрацій під вікнами штаб- квартири в Нью-Йорку. Отож останнє, що я міг зробити зараз, це сказати, що я йду. Я не хотів все це розказувати Ноа, я не хотів її хвилювати, але боявся, що моє повернення до Лос-Анджелеса знову буде відкладено на невизначений термін.
Бути далеко від неї зараз — це справжнє пекло для мене. Це зводило Стіва з розуму, бо саме йому я дзвонив приблизно тисячу разів на день, щоб запитати чи їла Ноа сьогодні, чи добре вона себе почуває. Я був буквально одержимий ідеєю, що з нею щось станеться. Я боявся, що ЗМІ дізнаються про її вагітність і це спровокує біду. Я щоночі прокидався від жахіття, в якому Ноа втрачає дитину та помирає сама. Мені потрібно було побачити її, доторкнутися до неї, відчути свого сина. Мені потрібно було переконатися, що все добре.
Я знав, що Ноа незабаром попросить мене повернутися, я знав, що мені просто потрібно дати її трохи часу. А тепер, коли вона нарешті попросила мене повернутися, в мене були кляті зустрічі, які я просто ніяк не міг скасувати.
Ноа вагітна вже пів року, вона не надсилала мені фотографії, але Стів сказав, що живіт вже видно. Він також помітив, що вона нервує, і я знав це. Ноа сильно переймається щодо реакції людей, а особливо наших батьків. І це зрозуміло, бо як тільки ми їм скажемо спалахне третя світова війна, не менше, але мені було абсолютно все одно. Я нарешті був по- справжньому щасливий.

Я хотів цю дитину понад усе на світі, і я любив цю дівчину всім своїм серцем.