Наша провина

17. Нік

Я дивився на екран свого комп'ютера, не знаючи, що відчувати, оскільки все те, що зараз відбувалося здавалося мені повним божевіллям.
Це був електронний лист від Енн, соціального працівника Медді; у повідомленні вона пояснила мені, що оскільки більше немає жодних сумнівів щодо того, хто був батьком моєї сестри, і після судових позовів, які мій батько порушив проти моєї матері за те, що вона роками приховувала цю інформацію, він нарешті отримав опіку. А візити, про які я раніше домовився були скасовані, тепер тільки мої батьки могли дозволити або заборонити бачитися із сестрою. Ті батьки, які брехали й мені, і моїй сестрі, змушуючи дитину повірити, що її батько не був її батьком, ті батьки, які знищили усе, що вона думала, що знає, про свою родину.
Коли я дізнався про все це, я був щасливий, дідько, звичайно, я був щасливий, моя сестра нарешті стала моєю, повністю, а не якоюсь зведеною.

Я завжди ненавидів думку про те, що Медді має іншого батька і не може вважатися мені цілковито рідною, я ненавидів години відвідин і Грейсона, який дувся щоразу, коли я забирав малу кудись. Але це позаду. Було зрозуміло, що тепер усе буде набагато легше, принаймні я так думав.
Сестра нічого не розуміла; ба більше, кілька разів, коли мій батько відвідував її, вона сильно плакала. Вона не хотіла йти з незнайомцем, вона не хотіла залишати свій будинок, вона не хотіла нічого знати про свого нового тата.
Я зітхнув, приклавши руку до голови. Зараз я був посередником для Медді й мого батька, який, здавалося, втратив будь-які навички, коли справа стосувалася маленьких дітей. Насправді справа не в тому, що він ніколи не мав терпіння, ні, просто треба було бачити, які стосунки він мав зі мною. Що мене здивувало, так це його зусилля та рішучість спробувати завоювати прихильність малої.
Батько не на мить не вагався та одразу розпочав оформлення усіх необхідних документів, щоб отримати спільну опіку і дати усім зрозуміти, що Медісон Грейсон тепер Медісон Лейстер. Але ще не все вирішено, навіть близько. Усе це божевілля приносило не аби-які страждання Медді й це дратувало мене найбільше.
Її батько, ну, той, який, нібито, був її батьком більше ніж п'ять років, умив руки майже одразу; він не хотів мати нічого спільного ні з моєю мамою, ні зі своєю, нібито, донькою. Це самий той сучий син, який не хотів брати участь у процесі адаптації, через який мала пройти моя сестра.
Нам довелося дуже делікатно, але чітко пояснити їй, що її батько більше не її батько і що тепер у неї є новий батько, який дуже її любить. Зазвичай у таких випадках відбувається те, що батько, який не є біологічним батьком, бореться за опіку з тим, хто вважає дитину своєю або ж принаймні хоче продовжувати бути частиною її життя. Але в нас був точно не такий випадок, з боку колишнього батька так точно. Сама ж Медді лише повторювала, що любить свого батька, свого справжнього батька, і що не розуміє, чому він перестав любити її й віддав її іншому батькові.