Наша провина

18. Ноа

Я доїхала до будинку Вілла близько одинадцятої ранку, якраз вчасно для того, щоб поснідати чимось смачним і гарячим. Мати вийшла зустріти мене, закутавшись у в'язану шаль, яка, як я вважала, була набагато дорожчою, ніж здавалася. Її світле волосся було коротше, ніж минулого разу, коли я її бачила, приблизно до плечей, а її блакитні очі дивилися на мене з ніжністю й очікуванням, коли я вийшов із машини й підійшла привітатися. Я піднялася сходами й дозволила її обійняти мене.
Я не була в цьому будинку, здається, цілу вічність. Відтоді, як розлучилася з Ніком. Ми з мамою зазвичай зустрічалися або в мене або в якомусь затишному ресторанчику.
Отож, тепер я мала два дні провести з матір'ю та її чоловіком. Не дуже гарна ідея, але принаймні, я була впевнена, що не зустріну тут Ніка. Він просто ненавидів такі події. Навіть раніше, коли ми були разом, вмовити його поїхати було майже неможливо. Ніколас ніколи не проводив День подяки зі своїм батьком — мені пощастило.
Я пройшла на кухню, де Вілл по-дружньому розмовляв із Преттом. Еста обняла мене з теплою посмішкою, а потім так само зробив і Вілл: він нахилився й обійняв мене, що здавалося набагато більш втішним, ніж я очікувала. Я не могла згадати, що саме мати розказувала мені про нього, тому робила висновки сама: попри те, що він довгий час був коханцем моєї матері, він точно знав, як треба піклуватися про неї, як зробити її щасливою. Мені навіть не хотілося думати про те, що могло статися, якби Вільям не відправив мати тоді на лікування, я не хотіла думати проте, що було б з нею або зі мною. Може я б не змогла вже більше повернутися до неї з названої родини.

Ми провели залишок ранку, надолужуючи згаяне у нашому спілкуванні. Я досі не хотіла говорити про своє звільнення з роботи або щось інше на цю тему, бо не хотіла чути вмовляння матері щодо необхідності зосередитися лише на навчанні, а ще, звісно ж, наголошення на тому, що в неї є можливість мене забезпечувати. Я обходила все це, як могла, тому ми говорили про кардинально інші речі, і коли усі тривіальні теми закінчилися, мне зацікавив вислів Вілла.
— Мені довелося довго боротися за можливість провести свята з донькою. Але тепер, коли наче можу це зробити, то взагалі не розумію, як завоювати її прихильність
«Ой... Медді, чорт забирай, це все ще була липка тема чи ні?»
Я подивилася на матір, яка здавалася розслабленою, набагато більш розслабленою, ніж тієї клятої ночі, коли усі дізналися правду.
— Медді збирається провести тут канікули? — я спитала так, наче не хотіла цього. Останнє, що я знала з приводу цієї теми було тільки те, що Вілл уже отримав опіку і тепер треба знайти правильні слова, щоб пояснити дитини, що взагалі сталося.
Останнє, що я чула від матері на цю тему, було те, що Вілл уже отримав опіку, і вони шукають, як змусити дівчину зрозуміти, що сталося.
— Час надолужити згаяне, — відповів Вілл, підводячись з-за столу й ласкаво мені усміхаючись. Він вийшов з кухні, але не раніше, ніж поцілував маму в щоку. Коли Вілл пішов я спробувала дізнатися трохи більше.