Наша провина

27. Нік

Була друга година ночі, і я гадав, що, в біса, я роблю в оточенні дурних людей, які лизали мені дупу заради того, щоб подружитися зі мною.
Ми були в клубі в центрі міста, в одному з тих місць, де мій батько любив зустрічатися з друзями або\та укладати контракти. Як на мене, кращою локацією для переговорів було б, наприклад, поле для гольфу; батько кілька разів брав мене з собою на ігри, коли я був маленький. Цей спорт мені подобався, не так сильно, як серфінг, але теж непогано, я залюбки обговорив би робочі питання під час партії. А от зустрічі в таких місцях, як цей клуб, наводили на мене поганий настрій.

Мені доводилася миритися з тим, що мене оточувати чоловіки в костюмах, які сиділи на шкіряних диванах, курили сигари й вважали себе богами всесвіту, богами, що спроможні абияк змінювати пункти в контракті, над яким мої люди працювали майже пів року.
На це свято бізнесу я потрапив раптово, мене запросили скористатися можливістю поговорити з партнерами, і через таку терміновість, я зовнішньо відрізнявся від інших: джинси, повсякденна сорочка та краватка — все, що Стів зміг знайти у моїй квартирі за десять хвилин до цих, так би мовити, переговорів.
Діставши з пачки ще одну сигарету, шосту за ніч, я побачив, як Стів відходить від натовпу й відповідає на телефонний дзвінок. На мить я подумав, що він дзвонить мені, щоб забезпечити алібі, а потім зі спокійною душею забрати мене звідси; однак його співрозмовником виявився хтось інший, але він одразу після дзвінка попрямував до мене.
— Мені потрібно ненадовго відійти, — оголосив він, дивлячись на мене дуже серйозно.
— Відійти? Що сталося? — спитав я, відійшовши зі Стівом у куток кімнати.— Якщо це шахрайство ти придумав задля того, щоб витягнути мене звідси, я підвищу тобі зарплатню, Стіве.
Мій особистий охоронець посміхнувся, але похитав головою. — Щойно дзвонила Ноа.
Моє тіло автоматично напружилося, почувши її ім'я.
— Схоже, вона проколола колесо, і немає нічого під рукою, щоб це виправити. Вона просто стоїть посеред дороги, — повідомив він мені, хитаючи головою та клацаючи зубами. — Вона попросила в мене допомоги.
«Почекайте, що?»

— Я поїду, — вирішив я, на мій подив, я дуже хотів їй допомогти. — Дай мені адресу.
— Ніколасе, вона запитала, чи я з тобою, і дуже просила тобі нічого не говорити.
Я весело посміхнувся.
— Видно, що ти її не послухав. Я поїду, Стіве, і це не запитання. Він розчаровано зітхнув.
— Добре, я візьму таксі, щоб повернутися додому. Висилаю адресу на телефон; Усе, що треба, є в багажнику, — терпляче пояснив він.
Я дружньо поплескав його по плечу й підійшов до чоловіків у костюмах.
— Панове, вибачте, що я змушений вас покинути: трапилося щось, що вимагає моєї присутності, — сказав я, радіючи їхнім обуреним обличчям. — Ми можемо продовжити зустріч в офісі, в більш прийнятний час. Гарного вечора.
Я пішов, навіть не давши їм можливості відповісти: Ноа завжди була моїм найкращим виправданням.
Дотримуючись вказівок навігатору, я доїхав до місцеперебування Ноа. Я почав хвилюватися, коли побачив, що машина знаходиться в майже безлюдній місцевості, на одній із тих проклятих проїжджих доріг, якими багато хто їхав, щоб уникнути великих заторів. Я казав Ноа, що не можна лізти в такі місця, бо це небезпечно, але вона завжди робила тільки так, як хотіла.
Я побачив її машину недалеко від виїзду. Вона стояла в дуже небезпечному місці: на цій частині дороги не було аварійних трикутників чи чогось іншого і будь-хто міг збити її.