Наша провина

56. Ноа

Години, що передували народженню сина — це найстрашніше і найболючіше з того, що мені довелося пережити у своєму житті.
Як я й припускала дитина не повинна була народитися так рано, але у долі були свої плани. У мене відійшли води, а Ендрю застряг у родових шляхах, тому на зволікання не було часу. Я гадала, що зможу швидко народити, бо як тільки я приїхала, мене відправили пологовий зал. Я гадала, що як тільки прийде час тужитися, все піде так само швидко, як і з розширенням, але, чорт забирай, я ніколи, ніколи так не помилялася.
Боже, як я помилялася!
Реальність така: мені знадобилося вісім годин для того, щоб народити сина.
— Ноа... тобі потрібно продовжувати тужитися, Веснянко, ще раз...ще раз, — шепотім мені Ніколас на вухо. Він міцно тримав мене за обидві руки, і я, швидше за все, зламала йому всі пальці.
— Я дуже втомилася... — зізналася я, розслабляючись після чергової перейми.
Боліло все тіло, мені здавалося, що епідуральна анестезія давно перестала діяти. У мене не було сил продовжувати і я просто молилася, щоб це все закінчилося раз і назавжди.
Я чула, як лікарі тихо розмовляли, щось говорили про мій таз і про те, що дитині не вистачає місця, щоб вийти. Я завжди

знала: моє тіло створене не для народження дітей.
— Нік... забери мене звідси... забери мене, я більше не можу терпіти цей біль, — благала я.
— Коли все закінчиться, я заберу тебе, кохана, я відвезу тебе куди захочеш, але зараз тобі потрібно тужитися.
Ще одне скорочення змусило мій живіт перетворитися на камінь. Я зціпила зуби й спробувала підштовхнути малюка знову. Медсестри підбадьорювали мене, а лікар продовжував наказувати мені тужитися. Коли черговий раунд переймів закінчився, а син так і вийшов в цей світ, я хотіла померти.
— Нічого не виходить, — нарікала я.
— Лікарю, вона виснажена! Зробіть що-небудь.
— Наразі кесарів розтин — це дуже небезпечно для матері, — відповів гінеколог.
Я помітила, як Нік зблід.
— Ноа, я хочу, щоб ти тужилася з усіх сил під час наступних скорочень, добре? Я збираюся щипцями дістати дитину, вона має вийти: у плода дистрес.
Моя дитина страждала, він страждав через мене, він страждав через те, що я не могла йому допомогти.
— Сядьте, — сказав мені лікар, і я ледве підняла голову. — Містер Лейстер, сядьте позаду неї так, щоб вона притулилася спиною до ваших грудей.
Ніколас зробив, як йому було сказано. Усвідомлення того, що я в його руках додало мені сил продовжувати.
— Ти можеш зробити це, кохана. Нумо, ще раз.