Наша провина

60. Нік

Я дивився на прекрасну жінку перед собою. Вона була настільки прекрасна, що в мене перехопило подих, я просто не міг говорити. Чорт забирай, я просто не можу передати словами, що було зі мною, коли вона зайшла до церкви.
Уся наша родина та друзі були там, усі близькі нам люди прийшли подивитися на те, як ми вступаємо у святий шлюб.
Ноа була схвильована. Очі блищали, вона намагалася стримати сльози.
— Так, я згоден, — сказав я, чітко вимовляючи слова.
— Ноа, ти приймаєш Ніколаса Лейстера як свого чоловіка, щоб любити й поважати його у хворобі й здоров'ї доти, доки смерть не розлучить вас?
Моя дорогоцінна дівчинка посміхнулася і подивилася на мене. — Так, — відповіла вона тремтячим голосом.

— Іменем Божим і владою, наданою мені Святою Церквою, я оголошую вас чоловіком і дружиною. Можна поцілувати наречену.
Йому не потрібно було говорити мені двічі. Я обхопив її обличчя своїми долонями, і ми розчинилися у поцілунку, від якого в обох перехопило подих. Почулися оплески й мені довелося змусити себе відірватися від неї.
— Тепер ви моя, місис Лейстер, — сказав я абсолютно щасливий. Я був щасливіший, ніж будь-коли в житті.
Ноа усміхнулася, проронивши сльозу, яку я прибрав губами.
Свято проходило на березі моря. День був теплий, ідеальний, як і Ноа. Вона одягла сукню, яку мені було важко зняти через те, яка вона була дуже красива: біле мереживо прилягало до її дорогоцінного тіла і спускалося від талії вже перетвореним на тюль у вигляді пишної спідниці. Її плечі були оголені, за винятком двох тонких смужок білого атласу, які перетинали її спину, підкреслюючи фігуру. Її веснянки зараз виділялися більше, ніж будь-коли. І вона мала дивовижну засмагу. Це все просто змушувало мене божеволіти від бажання.
— Ти готова? — запитав я її за кілька годин, коли ми танцювали. Я попросив зіграти «Young at heart», і Ноа розплакалася. Ця пісня змусила її згадати ту чудову ніч кілька років тому, коли я показував їй, який з мене гарний танцюрист. Це була остання ніч, яку ми провели разом перед розривом, і тоді я хотів запам'ятати її, як момент, котрий не повинен був закінчитися. Тепер, чотири роки потому, ми танцювали під цю пісню знову, але цього разу ми заприсяглися кохати одне одного вічно.
Ноа озирнулася в пошуках своєї матері, яка колисала на руках нашого маленького хлопчика. Він не спав довше, ніж будь-хто з нас очікував. Він бігав, грав, танцював і, нарешті, заснув.

— Все добре, Ноа, — заспокоїв я її, поцілувавши в лоб.
— Такого ніколи не було. Він ніколи не був так довго без нас.
— Він чудово проведе час. Буде гратися із Медді та їсти печиво твоєї матері.
Ноа знову подивилася на мене й щиро посміхнулася.
— Я так тебе кохаю, — заявила вона й ніжно провела долонею по моїй потилиці. Я нахилилася, щоб поцілувати її. Мені було просто необхідно побути з нею наодинці. Зараз же.
Ми попрощалися з рідними. Все було добре, поки не настала черга Ендрю. В цей момент увесь процес почав перетворюватися на щось занадто плаксиве та сумне. Малий прокинувся, коли Ноа взяла його на руки. Він був одягнений у светр, рукава якого були трішки довші, ніж потрібно.
— Мій маленький принц, — сказала Ноа, цілуючи його, — поводься, як гарний хлопчик, добре?
Я забрав сина, коли побачив, що моя, тепер вже дружина, готова розплакатися. Якщо Ендю побачить, як вона плаче, то це перетвориться на повномасштабне змагання з плачу. Я підкинув дитину у повітря, щоб розвеселити й відволікти. Коли я притиснув хлопчика до себе, він обійняв мене і притулив свою маленьку голівку до мого плеча.
— Ніку... тобі не здається...?
Я кинув на неї застережливий погляд. Мені було просто необхідно побути наодинці зі своєю дружиною. Ми не збиралися брати дитину, це питання вже вирішене. Моя мама підійшла й простягла руки, щоб я віддав їй Ендрю.
— Ідіть вже... Цей гном у надійних руках.

Мама поцілувала мене в щоку на прощання і пішла разом з онуком. Плач незабаром зник серед шуму натовпу та музики. Я підійшов до Ноа, яка дивилася туди, де зникли моя мати та наша дитина.
— Нумо — сказав я, обіймаючи її руками. — Нам треба йти, Веснянко.
Ноа обернулася до мене й вимушено посміхнулася
— Так, нам краще йти.
Люди товпилися біля дверей, чекаючи нас, щоб попрощатися. Ми поспішно сіли в білий лімузин, який мав доставити нас до готелю, де я забронював номер для молодят. Це було поруч з аеропортом, бо наступного дня ми летіли в Грецію, в місто Міконос. Я орендував гарний будинок на пляжі лише для двох. Ми збиралися провести там тиждень, а потім ще тиждень у Хорватії, у п'ятизірковому готелі.
Я не хотів, щоб Ноа про щось хвилювалася. Останні два роки пролетіли як одна мить: я пам'ятаю тільки як Ноа піклувалася про нашого та вчилася. І так щодня. Тож вона потребувала цієї відпустки більше, ніж будь-хто інший, і я збирався подарувати їй це.
Коли ми приїхали в готель, нас зустріли з усією атрибутикою молодят. Кімната була величезна. Я попросив, щоб там обов'язково було шампанське, шоколад і свіжа полуниця.
Ноа здивовано подивилася на мене. — Це ти все організував?
— Це все робиться за допомогою одного дзвінка, чи не так? — сказав я, притягнувши її до свого тіла.
— Ти готова займатися коханням доти, доки не прийде час їхати в аеропорт?

Ноа дивилася на мене, її очі сяяли бажанням. — Ти казав, що рейс завтра опівдні.
Я злобно посміхнувся.
— Саме так.
Ми кохалися всю ніч, без відпочинку. Нарешті я зробив її своєю повністю. По всіх пунктах цього поняття. Ми люто роздягалися і смакували одне одного поцілунками. Її сукня відійшла в забуття до наступного дня. Ми кохалися ретельно, пристрасно, ніжно і дико. Ми віддавалися насолоді так, як можуть зробити тільки люди, які шалено закохані одне в одного.
Бо якщо шалено кохати одне одного — це злочин, тоді ми винні.