Наша провина

26. Ноа

Я дивилася на двері, занурившись у тишу, яку також підтримували всі ми, хто там зібрався.
— До біса боса!, — вигукнув один, коли він схопив свої речі й вийшов із кабінету.
— Зрештою те, що пишуть у газетах, було правдою, — прокоментував інший, і я обернулася, щоб поглянути на нього.

Багато хто дивився на мене з жалем, тому що я була єдиною, кому він дзвонив і на кого кричав. Саймон стояв біля мене і говорив мені на вухо.
— Хочеш, я піду з тобою? — запропонував він, і все, що він змушував мене відчувати за останні кілька тижнів, перестало мати сенс.
Нік був там.
— Заспокойся, все добре, я знаю, як з цим боротися, — відповіла я, і він подивився на мене насуплено.
Ми ходили вечеряти ще кілька ночей після того першого разу. Одного разу під час одного з них я закінчила тим, що розповіла йому про себе та Ніка. Зайве говорити про здивування Саймона, коли він зрозумів, що мої з ним стосунки були далекі від братерських. Я посміхнулася Саймону й вийшла із кімнати до кабінету, який Нік, як бос, тримав у будівлі, хоча він був майже порожній. Підійшовши до дверей, я постукала, перш ніж зайти, тим більше, що ті, хто проходили повз, не зводили з мене очей.
— Заходь! — гукнув він з іншого боку дверей. Коли я це зробила, я побачила, що він нервово крокує по кабінету.
— Якого біса ти тут робиш?
Я глибоко вдихнула і побачила, як він зняв піджак, грубо кинув його на стілець і почав закочувати рукава сорочки до ліктів.
— Я тут працюю, — відповіла я, нахмурившись. — Я думала, ти знаєш.
Нік зупинився, смикаючи краватку, і витріщився на мене з недовірою.
— Про що ти, в біса, говориш?

— Я втратила роботу і згадала про візитівку, яку мені дав Лінкольн Бексвелл на весіллі Дженни. Я подзвонила йому, і він сказав, що знайде мені щось, — Я знизила плечима, сказавши це, ніби це було надто легко, наче так й було насправді. Нік сперся на стіл і витріщився на мене.
— Чому ти мені не подзвонила?, — запитав він, і я почула в його голосі легкий відтінок розчарування. — Я знайшов би тобі щось набагато краще.
Я закотила очі.
— Ти навіть не знаєш, яка моя роль у компанії.
— Так, — погодився він, наближаючись до мене. — На кого ти працюєш? — Щось підказувало мені, що він не збирається розважатися, але я не могла йому брехати, йому знадобилося менше ніж кілька хвилин, щоб дізнатися, що я тут роблю, і я навіть не хотіла його дратувати. Більше.
— Я працюю на Саймона... я ніби його помічник.
Ніколас глибоко вдихнув, і йому знадобилися секунди, щоб видихнути.
— Його помічницею? — насмішкувато повторив він, багатозначно піднявши брови.
І що, в біса, це означає?
Я подивилася на нього, схрестивши руки.
— Що це означає, Ніколасе? Ну, я допомагаю йому з розкладом, ношу йому каву...
— Каву? — сказав він, вимовляючи це слово так, наче це була образа.
— Ага, знаєш, оте коричневе, що ти п'єш вранці...