Краще повірити у казки, чим у твоє кохання.

Глава 24

До мене підбіг Гук.
- Гук!? Щось сталося?- здивувалася я.
- Ні все добре. Але...- замявся він.
- Що але?
- Сьогодні із самого ранку у мене погане передчуття. Можливо ти краще з'їздиш завтра зі мною.
- Гук все буде добре не хвилюйся- посміхнулася я.
- Хто тобі сказав, що я хвилююся? Я не хвилююся- відвернув він голову та взяв мої руки у свої.
- Це дуже терміново, завтра місіс Пей їде у Японію, тому....
- Добре, добре я зрозумів але будь обережна- ніжно обійняв він мене а я його у відповідь.
- Я завжди обережна- засміялася я а моє серце скажено билася.
- Гаразд я поїхала- відійшла я від Гука та сівши на мотоцикл поїхала.
Вже вечоріло тому я навіть і не заїхала переодягнутися а відразу поїхала до дому Рей Хена.

Я під'їхала до красивого та невеличкого будинка, з порогу мене відразу зустріла мама Пей Хена, дуже мила та повненька жіночка з красивими блакитними очима.
- Доброго дня місіс Пей- вконилася я.
- Доброго!- посміхнулася вона- Якщо я не помиляюся ти Чхве Лиен?
- Так це я!
- Тоді проходь - запросила вона мене в будинок- сідай, і вибач за безлад, просто я завтра їду, тому валізи і стоять у вітальні.
- Я розумію- сіла я на диван а місіс Пей на крісло.- Місіс Пей я приїхала до вас, щоб дещо дізнатися.
- Я зрозуміла, Пей Хен мені розповів, що ти хочеш дізнатися про сім'ю Чон та Чень.
- Ну.. так. Ось чи не могли ви розповісти мені про людей на цьому фото- дала я їй фото- воно вам знайоме?
-Ха ха... звичайно знайоме я і батько Пей Хена його зробила. Цьому фото вже більше 20 років але воно ще збереглося. Я пам'ятаю той день як зараз, такі щирі емоції, сміх та юність.- посміхнулася вона.
- Напевно це була така щаслива остання зустріч-в її очах можна було побачити якийсь сум.
- Чому?- запитала я.
- Ахх. Як так почати розповідь. З цими п'ятьма я познайомилася в ранній юності, але знаю, що ще з дитинства вони всі були дружні. Згодом всі подорослішали і почали в них з'являтися дорослі почуття.
- Це ви про кого?- здивувалася я.- про Чон Гієн та Чон Бекхьона?
- Хм так ти їх знаєш?
- Ммм.. так...це моя свекруха й свекор.
- Оооо так чому ти в неї не запитаєш за це фото?- поглянула вона на мене.
- Просто я знаю, що у юності вони одружилися фіктивно.....і....тому мені якось не приємно....про....таке питати....- опустила я голову.
- Фіктивно ха-ха- засміялася жіночка- так ти точно їх погано знаєш ха-ха, Гієн ще з самого дитинства була закохана у Бекхьона, як і він у неї, але вони двоє боялися відкрити свої почуття. А на цьому фото вони вже 2 роки як зустрічалися, потім у 18 вони одружилися і в них народився довгоочікуваний син.
- Довгоочікуваний?
- Так!! Хоча їм і було по 18, свого сина вони чекали з нетерпінням, коли він народився вони  носили його на руках, купували все на світі. Гієн і Бекхьон люблять його всім серцем.
- Але чому, Чонгук цього не відчуває?- я насмілилася задати таке запитання.
- Точних дрібниці я не знаю, але після смерті батьків Гієн, на її плечі впала велика кількість проблем та обов'язків перед університетом. Гуку було лише 5 як Гієн стала віддалятися від усіх, вона стала закриватися в собі, що стало причиною частих сварок у їхньому домі.
- Гук це все пам'ятає і не може відпустити- сказала я шепотом але місіс Пей все почула.
- Я знаю, що після того як Гієн підняла на ноги університет її здоров'я похитнулося і потім вони не змогли народити ще дитину. Тому Гук їх єдиний син, де б він не був Гієн відразу дізнається, тихо допоможе, попіклуєтеся. Він для неї цілий світ і я впевнена, що окрім синаі Бекхьона їй більш ніхто не потрібен.
- Ммм зрозуміло. А чи не могли б ви розповісти мені про цю жінку- вказала я на маму.
- Ааа це До Хана. Я з нею добре не спілкувалася. Знаю, що вона не була не з багатої родини і 5 років назад розбилася в авіакатастрофі. Вона була по вуха закохана у Чень Суму, але він був ще тим плей боєм, а ось Ким Мінсу був  її найкращим, закоханим другом, хоча ніколи не признавався їй.
- Ким Мінсу?- я раніше ніколи про це не чула тому здивувалася.
- Мг ось цей хлопець що седить біля неї.
- Мінхо?- поглянула я на фото
- Хто такий Мінхо?- поглянула вона на мене- це не Мінхо! Це Мінсу і це 100%, я його нізким не перепутаю. Оскільки він був дуже добрий, щирий та веселий.
- А де він зараз?- запитала я оскільки здогадувалася, що він може бути і моїм батьком.
- Ооох дитино, ніхто і не знає я знаю лише те, що років 20 назад, щось сталося між Ханою, Мінсу та Суму.- задумалася вона.
- Тобто?
- Тоді Гієн та Бекхьон вже були одружені і Гуку був рік і вже вони проживали в Сеулі а інші ще залишилися в Японії між ними щось сталося. На той час Хана дуже змінилася, вона часто випивалата спала з деякими чоловіками, одного разу вона навіть порізала вени іза Суму. Потім вона дізналася, і через деякий час Хана в спішці повернулася в Пусан а Суму розбився на машині, кажуть, що і Мінсу був з ним і вони загинули вдвох. А чула, що Хана згодом одружилася та завагітніла але часто хотіла позбутися дитини різними шляхами та навіть хотіла вчинити самогубство. Даже після народження дитини, вона не змінилася і згодом вони кудись переїхала- від ціх слів у мене в серці, щось кольнуло і стало так боляче- боляче, на вид я не плакала а в душі позринала себе на шматки та ридала як маленька дівчинка- але це всього таке казали, можливо це не Правда- посміхнулася місіс Пей.
- Ааа зрозуміло, дякую вам місіс Пей- встала я - мені вже час, Гук та друзі будуть хвилюватися- ми вийшли на подвір'я.
- Господи Лиен, вже темно та і здається дощ буде, може ти краще залишися у мене на ніч а завтра вранці приїдеш?- зхвильовано взяла мене за руку місіс Пей.
- Не хвилюйтеся місіс Пей, все добре, дощик дуже маленький та і я тут живу неподалік, тому все буде Добре- посміхнулася я та вдягнула шолом.
- Боже.. хай береже тебе Господь дівчинко- обійняла вона мене.
- Дякую місіс Пей, допобачення- сіла я на мотоцикол та рвонула.

Я їхала по дорозі і з моїх очей почали іти гірки сльозинки, від болю та розпачу "моя мама дійсно ніколи не любила мене, вона погубила життя двох своїх друзів та і через мене мусив страждати Мінхо. Я точно якась нагуляла та нікому була не потрібна"- ці думки давали мені лише, ще більше болю.
Дощ посилювався і вже лився як з відра а я лише набирала швидкість.
- Чортів Чон Чонгук, ти можеш все і це не цінуєш, ненавиджу тебе!!!!
Різко яскраве світло б'є мені прямо в очі, кермо перестає мене слухати а чую писклявий звук шини та відчуваю холодний бетон та жгучу біль по всьому тілу.
" Швидко, швидко", "На допомогу", "Визивайте швидку", "Знею все добре?" - єдине що я чую навколо себе тихі голоса десь далеко.
- Чон Чонгук я лю.... Здається ось мій кінець, мам я іду до тебе.
Очі робляться такі важкі, важкі і згодом мене накриває повна темрява та тиша....

Боже нарешті я закінчила цю главу, вона для мене чомусь така складна. З кожним разом глава для мене чомусь все важча і важча. Не знаю чому але я переживаю всі ці емоції разом із героями і разом з ними плачу чи сміюся. Тому сподіваюся, що ви залишите свою ⭐ та 💬. Мені буде дуже приємно.
Всіх Люблю і Обіймаю 🤗❤️💎