Особлива історія Нори "Вісники Смерті"

Розділ 6 "Все дарма"

- Ну добре що є дві запаски, зараз замінимо шини. Хоча це займе трохи часу.

- Не займе. - Сказав Якс і перевтілився в вовкулаку. Якс однією рукою притримував колесо, іншою зняв порізану шину. З легкістю надів запасну шину. Так само вчинив і з другої сторони.

- Оп, і готово. - Обтріпав руки Якс.

- Ого. Дякую.

- Ну це ж ми поламали, ми і полагодили.

- Все давайте прощатись. В мене не так багато часу. - Мовила дівчина і почала всіх обіймати бажаючи гарної та спокійної ночі. Нора та Ліам сіли в машину і поїхали. Машина зупинилась на узбіччі і хлопець вийшов, дівчина вийшла слідом.

- Мамо, тату. - Було видно як складно йому давалось щось сказати. Нора поклала йому руку на плече, що було зовсім не властиво їй. Вона майже ніколи не жаліла незнайомих людей. Але сьогодні вона довірилась серцю, зробила це вперше в житті, серце казало, що цьому хлопцю можна довіритись і можна відкрити свої справжні емоції. З її очей покотились сльози.

- Я плачу? Так, я точно плачу. Це так незвично, останній раз я плакала коли похоронила вовкулак, що замінили мені батьків. - Зізналась дівчина. - Я ніколи не знала своїх батьків і мені найбільше на світі завжди хотілось знайти їх, запитати чому вони мене залишили, все дитинство я дивилась на батьків і їх дітей і уявляла як би виглядали мої батьки і як я з ними бавилась б. Так, вовкулаки замінили мені родину і Якс був наче брат але мені завжди хотілося мати своїх батьків і не ділити їх з кимось.

- Плакати це цілком нормально. Мої батьки померли коли мені було 11. Розбились в аварії. Причини, що спричинило аварію ніхто так і не знає. Машина спалахнула і все згоріло вщент. Після смерті батьків я жив з дідусем. Але й він загинув два роки тому, залишивши чотирнадцятирічному хлопчику будинок і цю машину. Дідусь навчив їздити на машині ще як було 13.

- Мені дуже шкода. - Нора обійняла хлопця. Вони постояли якусь мить і відсторонились.

- Все, потрібно їхати. Інакше подруга підніме всю школу на ноги, що тебе так довго немає.

Вони сіли в машину і хлопець підвіз Нору до самої школи. Світло сяяло лише в одній кімнаті на першому поверсі, але це була точно не кімната дівчат. Це був хлопчачий корпус з кімнатами. Нора не дуже звернула увагу на те вікно.

- Я не знаю чим ти займаєшся, але надіюсь ти робиш все на благо, тому хай щастить. - Сказав Ліам на прощання.

- І тобі нехай щастить, не опускай руки тільки. Ми ще обов'язково побачимось. - Сказала Нора і вийшла з машини. Вона попрямувала до своєї кімнати, але по дорозі до неї підбігла Холлі з Олівером, саме в його кімнаті і світилось світло як вже потім зрозуміла Нора.

- Ти в порядку? - Запитала Холлі. Норі було образливо, що подруга все таки поділилась інформацією з майже постороньою людиною яка не має ніякого відношення до справ які веде дівчина.

- Ну вибач, але мені було одній страшно сидіти в очікуванні. - Сказала Холлі на своє виправдання коли дівчата залишились на одинці.

- Тому ти пішла до Олівера і вирішила почекати разом з ним! - Нора все ще злилась.

- Я зрозумію якщо ти мене не пробачиш, але хоча б покажи що ти принесла. - Попросила Холлі.

- Так, зараз. - Нора почала шукати по кишенях пляшечку. - Вона була десь тут. - Запевняла дівчина.

- Можливо в кишені штанів?

- Ні, в штани я точно не клала. Вона напевно випала коли я їхала в машині. Ааааа... - Розчаровано протягнула Нора.

- Не хвилюйся, ми щось придумаємо. - Намагалась заспокоїти подругу Холлі.

- Що ми придумаємо? В нас не дуже багато часу аби вивчити цілу гору книг які ще спочатку треба роздобути. Але як їх роздобути тепер?

- Давай поспимо, а завтра щось придумаємо. Ти на сьогодні дуже багато зробила.

- Зробила багато але толку з цього зеро, повний нуль. - Вляглась під ковдру розчарована Нора. Вона так і заснула, не придумавши нічого.