Ціна Кохання або навчи мене жити як ти!

На перший погляд...

Від лиця Крістіан

Вийшовши з душу я пішов одягатись. Все як завжди чорні джинси, білі кроси й чорна футболка. Наш рейс відбудеться аж за 20 годин тому є час відпочити! Ми з колегами домовились сходити в кафе! Спочатку я був не дуже задоволений, але на думку прийшла хороша ідея! Вийшовши з номера я спустився на перший поверх і помітив трьох стюардес і двох пілотів.

- Хаюшки, а де кікімара? (Запитав я, а всі мовчки перевели погляд за мою спину) Повільно обернувшись я не повірив своїм очам.

- Ухти! (Сказав я пошепки) Вот чому всі красотки які, на перший погляд, показуються янголами з пухнастими крилами опиняються демонами в оплоті?

- А знаєш я тут задумався! Ти зі своїм характером нагадуєш мені маленьке чортеня! І вот в мене питання! Чому ти працюєш стюардесою? З тебе вийшов непоганий керівник метро! Брище до своїх! Чортеня! (Засміявся я)

Я зустрів її злий погляд і зрозумів що сказав лишнє!

- Слухай ти шизік! Ти ще не бачив моїх демонів! Я не хочу, щоб мене поперли з роботи через тебе ясно!

- Я не зробив нічого такого!

- Так ну все не сваріться! Краще не будимо тратити час і поїдемо нарешті! (Сказала Юля)

- Я повністю з тобою згоден! Куди їдемо?

- Тут не далеко є класне кафе! (Сказала Віка)

- Ууу клас! Оце відірвемось! Ідея бомба! А я думав чим мені зайнятись!(Сказав з сарказмом я)

- Крістіан!

- А я що? Це ви ботаніки! Тут є шикарні клуби, а ми йдемо в кафе їсти круасани з какао!

- Тримай себе в руках! Обіцяю тобі сподобається! Відпочити можна і без алкоголю!

- Навіть не говори такого! Не ламай мою психіку! а то процесори мого мозку не витримають!

- Ого! (Здивувалась Віка)

- Що?

- Я не знала що він в тебе є! (Сказала вона з посмішкою і підморгнувши мовчки пішла на вихід)

Від лиця Віки

Ми сиділи в кафе за дальнім столиком і пили молочні коктейлі. Ми з колегами розмовляли на різні теми. Один Кріс сидів незадоволений. Досі ображається що я не дозволила йому випити. Але те що мене насторожило так те що він постійно дивився на годинник як ніби кудись поспішав!

- Ти кудись поспішаєш? (Запитала я)

- А? Ні я так просто! (Сказав розгублено він) Щось тут не так...

40 хвилин по тому

- Ну що пішли? (Запитав помічник пілота Алекс)

- Так, пішли! (Відповіли дівчата)

- Йдіть, а я ще трішки тут посиджу! (Сказав Кріс)

- Чому? (Запитала я)

- Хочу випити чай з пряниками! (Відповів він мені)

- Кріс, не видумуй!

- Що? Я серйозно!! (Сказав він) За декілька хвилин йому принесли пряники й чай. Повіривши йому на слово ми з колегами повернулись в готель. А дарма...