Ціна Кохання або навчи мене жити як ти!

Не очікуваний...

Від лиця Віки

Як тільки ми прилетіли одразу передали наш екзотичний вантаж власнику. В нас було хвилин 40, щоб підготувати салон до приходу наступних пасажирів. Ми прибирали салон поки літак проходив технічну повірку.

- Вік вибач я не хотів, цей контейнер сам перекинувся! (Сказав він винуватим голосом)

- Ти виправив свою помилку! Проїхали! (Я не впізнавала себе, я не ображалась, не злилась) Навпаки, він зобразив наш політ. Боже це що заразно? Усміхаюсь своїм думкам, камікадзе!

- Зустрінеш пасажирів? А я перевірити останні ряди!

- Так звісно!

За декілька хвилин літак наповнився пасажирами. Ми з Крісом провели інструктаж і літак вилетів. За хвилин 20 ми як завжди пішли розвозити їжу. Все було добре аж раптом літак різко наклонивсья в низ і знову вирівнявся. Незначна тряска потім ще одна.

- Я зараз! (Сказала я пішовши в кабіну пілотів) - Що відбувається? (Запитала я дивлячись на головного пілота який був у відключці, а тим часом наш сьогоднішній стажор перелякано дивився на нього)

- Що сталось? (Запитала підбігши до головного пілота)

- Я не знаю, все було добре! Але потім він відпустив штурвал і літак повело в низ!

- Так, добре я зараз! (Сказала я вийшовши з кабіни)

Від лиця Крістіана

Що в них там сталось? Подумав я. Закінчивши з їжею я повернувсья в носову частину літаку зустрівши перелякану Віку.

- Що сталось?

- В нас чепе! Головний пілот у відключці, а в салоні стажор! (Сказала вона і побігла до мікрофона) - Дорогі пасажири, якщо серед вас є лікар прохання підійти в носову частину літака! Дякую!

Зайшовши в кабіну я взяв пілота під руку і виніс з кабіни посадив в крісло борт провідника.

- Я лікар! (Сказав чоловік років 40)

- Супе, зробіть з ним щось! (Сказав я і повернувся в кабіну пілота) Там реально сидів переляканий новенький.

- Значить так без паніки, в тебе досить не погано виходить!

- Звісно що добре! Ми летимо на авто пілоті!

- Так ще краще! Нічого тут не чіпай поки ми не розберемось зі старікашкою! (Сказав я вийшовши з кабіни) - Ну як?

- В нього інсульт!

- Як це? (Здивувався я)

- Я зробив все що було в моїх силах! Йому негайно потрібно в лікарню!

- Кріс нам треба негайно сідати!Де найближчий аеропорт? (Запитала Віка)

- Тільки Іспанія! В нас великий літак і інші смуги будуть занадто короткими!

- Можливо повернемось в Київ?

- Немає сенсу! Ми на пів дороги! (Вікторія не відходила від пілота, а я обслуговував пасажирів) І ось я помічаю що за бортом різко темніє скоріш за все ми вийшли в грозову хмару за декілька секунд літак входить в зону турбулентності. Я йшов в доль рядів повіряючи ремні безпеки та тут різко тряска і хлопок. Вона була настільки сильною що я схопився за крісло пасажира.