Ціна Кохання або навчи мене жити як ти!

Перший спогад

- Звучить не дуже! (говорю з іронією я, а вона посміхається)

- В цей вечір ти залишився в кафе, а потім пішов в кальян бар! Я не зовсім знаю що ти там робив, але дуже добре знаю що було потім! Під кайфом ти гуляв містом.

- Як я розумію історія починає набирати оберти?

- Саме так! В цей вечір ти встиг розгромити ярмарку і поплавав в головному фонтані міста!

- І навіщо я це зробив?

- Щоб подарувати мені квітку! Ти не хотів, щоб я розсердилась на тебе! Опинившись тут ти зірвав чорні тюльпани з червоної книги! Побився з охоронником і вкравши мотоцикл кур'єра піци ти приїхав в аеропорт до мене! Тоді я сильно злякалась за тебе, ти виглядав Маячко кажучи не дуже! Потім тебе забрала поліція прямо з борту літака.

- Клас! Дякую, тепер я знаю про себе більше!

- Справді!?

- Звісно! Я наркоман який мав проблеми з законом! (Вона засміялась)

- Колись ти не думав над цим! Ти називав це "Вміння кайфанути, відірватись на повну"

- Вік, а якщо я не згадаю! Не зможу! (Запитав серйозно я)

- Не говори так! В нас все вийде! Все будить добре! (Ми просиділи в оранжереї декілька годин розмовляючи на різні теми. Вікторія розповіла мені ще декілька історії з наших рейсів. Про змію яку я випустив і ще багато чого)

Від лиця Віки

Аеропорт Іспанії (тиждень по тому)

Цілий тиждень ми з Крісом провели у двох. Відвідували місця в яких ми раніше були та все в цьому роді. Сьогодні в мене з'явилась хороша ідея.

- Привіт! (Сказав Кріс підходячи до мене)

- Привіт!

- Що ми тут робимо? Хоча дай вгадаю, знову кудись летимо?

- Ні, зараз в нас запланований сніданок! (Сказала я і пішла в сторону виході на смуги) - Ходи!

-Прямо туди? (Здивувався він)

- Ага! (Відповіла я і пішла далі) Незабаром ми опинились біля газону на якому лежало покривало і кошичок з їжею) - Подобається?

- Так! Тут неймовірний вид!

- Сідай! Зараз розпочнеться!

- Ти про що? (Здивувався Кріс)

- Дивись! (За декілька хвилин в небо почали злітати винищувачі) Вони кружляли в небі виконувавши різні трюки з вищого пілотажу. Вчора я домовилась з батьком Кріса який допоміг мені влаштувати це все для його сина. Я перевела погляд на Кріса який спостерігав за небом і знову подивилась на літаки.

- Петля Несторова! (Сказав пошепки та водночас впевнено Кріс дивлячись на трюк в небі)

- Ти згадав? Кріс не мовчи, будь ласка! (Говорю я з надією в середині себе і посмішкою на лиці)

- Я не хочу тут більше бути! (Крістіан встав і пішов в сторону аеропорту)

- Стій, ти куди? (Я попрямувала за ним)

- Вік я хочу побути на одинці! Будь ласка, залиш мене! (Я зупинилась і мовчки спостерігала як він віддаляється) Чому він так відреагував? Що саме він згадав? Що відчуває? В мене було дуже багато питань! Але він не хотів давати мені відповідь на них!