Ціна Кохання або навчи мене жити як ти!

Хто ти?

Піднявшись на п'ятий поверх заходжу у квартиру. Заходячи на кухню бачу букет зав'явших троянд. На очах знову з'являються мокрі доріжки. Чому він? Сідаю на диван і закриваю лице руками. Перед очима з'являються картинки спогадів. Крістіан поцілував мою руку, тоді я бачила його очі в останнє...

Ні! Так не можна! Сказала я собі та витерши сльози пішла в душ. З ним все буде добре! Я візьму вихідний, буду поряд кожну секунду! Він поправиться! Це ж Крістіан, він ніколи не здається!

Від лиця автора

Пройшов місяць який Віка запам'ятає на довго! Вона кожен день сиділа в палаті тримаючи Крістіана за руку і розповідала різні історії. Про своє дитинство, про літаки, про їхнє спільне майбутнє. Вона вірила що все буде добре! Батьки Крістіана теж були в лікарні. Якщо тато ще тримався, то мамі було зовсім погано. Лікарі нічого не говорили на питання коли прокинеться їх син? І чи взагалі відкриє очі! Але вона чітко знала що це буде так! Вірила що побачить його хитру посмішку та очі кольору неба знову!

Від лиця Віки

Біля ліжка сиділи батьки Кріса. Мама тримала сина за руку. Я підійшла до вікна і подивилась на небо. Серед білих хмар летів літак. Якби я хотіла зараз бути на ньому разом з Крісом.

- Мама, Тато! (Почувся слабий голос) Я обернулась і завмерла на місці.

- Синку! (Вони обійняли сина) - Зараз! Я закличу лікаря! (Сказав мама Кріса і вибігла з палати) Лише зараз я прийшла до себе! Я підійшла до ліжка та обійняла Крістіана. З очей виступили сльози.

- Я знала! Ти не залишив мене! (Прошепотіла я) Лише зараз я зауважила що він не обійняв мене у відповідь.

- Вибачте, а хто ви? (Запитав з цікавістю він)

- Кріс ти чого? (Я усміхнулась оскільки думала що це його жарти)

- Я не знаю вас! Ну або не пам'ятаю! (Сказав розгублено він) В палату зайшов лікар, а я стояла на місці та нічого не розуміла.

- Як ви себе почуваєте?

- Голова болить! Але в принципі добре! (Лікар оглянув Кріса і задав йому декілька питання після чого закликав нас в коридор)

- В нього втрата пам'яті!

- Але він пам'ятає нас! Лише Віку чому?

- Не знаю! Це особливості мозку! Він забув певний відрізок часу ось і все!

- І що тепер? (На цей раз сказала я)

- Він згадає! Просто для цього потрібен певний відрізок часу! (Дальше я не слухала) Я мовчки пішла в доль коридору погрозившись у свої думки! Він не пам'ятає мене! Нічого що зв'язано зі мною! Я не розуміла що робити далі! Вперше розгубилась!

Привіт❤️
Ось і вийшла нова глава) як вам такий поворот? Діляться своєю думкою в коментах, для мене це дуже важливо! Скоро завершення 😉