Ціна Кохання або навчи мене жити як ти!

Вспишка

Від лиця Кріса

Я їхав на задньому сидінні в автівці охорони тримаючи в руці кулон Віки. Чому вона пішла? Куди і навіщо? Питань як завжди було багато! Я перевів погляд на небо. Безкрайне, вільне і загадкове. Та за декілька сикунд сонце ховається за хмари а на вулиці піднімається сильний вітер. В наступну сикунду хлинув сильний дощ а я відчув дивне перечуття. Віка щось підказувало мені що зараз я повинен буди поруч з нею. 

- Макс, Саша  відвезіть мене до Вікторії! ( Сказав я охороні)

- Так сер! ( Автівка розвирнулась і ми поїхали в протилежному напрямку) Щось не так, я відчував це. Але що саме не міг описати. Якби я знав себе краще. Невже я ніколи не згадаю того Кріса про якого розповідала Віка?

- Ми на місці! ( Сказав один з охороників)

- Яка квартира?

- Пятий поверх, третя квартира! ( Відповів Макс)

- Добре, чекайте тут! ( Вийшовши з автівки я швидко забіг в підїзд) Піднявшись на потрібний поверх я постукав в квартиру Віки. Та мені ніхто не відкривав. Невже так сильно образилась? Я торкнувсья ручки дверей і як надиво квартира виявилась відчиненою. Дивно, можливо щось трапилось? 

- Вік в тебе двері відкриті! (Сказав я заходячи в квартиру але у відповідь тиша) 

- Вік ти де? ( Знову запитав я заходячи на кухню але там нікого не було) Дивно, але чомусь я знав ць квартру не гірш своєї, невже я тут колись бував. Але зараз це не головне. Я йшов по маленькому коридорчику і зупинивсья навпроти білих дверей. Постукавши я знову покликав Віку але так і не дочикавшись відповіді відчинив двері. 

На ліжку посеред кімнати спала Віка. Я з усмішко зайшов в камнату і сів на край. 

- Віка! Прокидайсья! ( Прошипотів я) 

- Віка не лінись! Прокидайся нам потрібно поговорити! ( Знову сказав я і перевів погляд на її руки в який було щось стиснуто) Торкунвшись її роки розумію що це пустапластина від лік снодійного. Мені вистачає декілька сикунд щоб зрозуміти що трапилось.

- Вік розплючщ очі! ( Говорю я і трясу її за плечі) Торкаюсь руки, пульсу практично немає. 

- Що ж ти наробила! ( Моя голова різко заболіла і перед очима почали з'являтись картинки з минулого) 

Я Вікторія головний борт провідник, я більше ніколи не сяду в твою авітвку, ти як мала дитина! Крістіан я вірю в тебе!  Ти зможеш! Я кохаю тебе!

- Прінцес!  ( Прошипотів я згадавши все до маленьких дрібниць)

Взявши Віку на руки я вибіг з квартири. 

- В лікарню швидко! ( Сказав я як тільки сів в салон) 

- Сер, що трапилось? ( Запитав саша)

- Немає часу! Їдь негайно! ( Тримаючи Віку в смвоїх обіймаг я винив себе за все що трапилось з нею. Вона старалась для мене! А я ігнорував її.