Ціна Кохання або навчи мене жити як ти!

Для нього це всьоголиш розвага

Від лиця Вікторії

Сьогодні я вперше покинулась не від дзвінка будильника, а від сонця що пробивалось крізь штори на вікні. З чудовим настроєм я пішла готувати сніданок. Попереду три вихідних дні. В планах поїздка до батьків і похід в кінотеатр з подругами. Поснідавши я вийшла з квартири й спустившись на перший поверх викликала таксі й поїхала за місто.

- Вікторія! (Сказав батько з посмішкою на лиці й обійняв мене)

- Привіт! А де мама? (Запитала я)

- На задньому дворі, накриває стіл!

Ми з батьком зайшли в будинок і через терасу потрапили на задній двір. Тут як завжди затишно і, так по сімейному. Невеличкий сад, столик посеред зеленого газону. Збоку стоїть мангал з шашликами! В принципі все як завжди. Я приїжджаю сюди раз на місяць оскільки в постійних рейсах.

- Доню, привіт! (Сказала мама підходячи до мене)

- Привіт! (Сказала я обійнявши її)

- Як доїхала? (Запитав вже тато коли ми всі сіли за стіл)

- Без пригод! (З посмішкою сказала я)

- Як ти там в місті? Як робота?

- Все чудово! Перед відпусткою літали в Лондон і Варшаву!

Ми спілкувались на різні теми й не помітили як стемніло.

- Залишишся на ніч? (Запитала мама)

- Так! (Сказала не думаючи я) Мені подобалось проводити час тут.

- Ну ось і добре! А завтра тато відвезе тебе в місто!

Два дні поспіль

Сьогодні я нарешті виходжу на роботу. Пройшло всього два дня, а я вже встигла засумувати за небом! Закінчивши зі своїм сніданком я викликала таксі й поїхала на роботу. В холі аеропорту я зустріла своїх колег і ми пішли на перевірку. За хвилин 20 я вже була в літаку і з посмішкою зустрічала пасажирів. в голову прийшла думка про те що зараз я знову зустріну Крістіана. Признаюсь чесно, за цих 3 дні я трішки скучила за його тупістю і жартами! Але цього не сталось. Літак наповнився людьми і я закрила двері вже не з таким ентузіазмом. Минулий тиждень він не пропустив жодного рейсу зі мною, а зараз не прийшов! Невже вирішив що більше не хочить повернутись на цю роботу?

Я згадала його поведінку на минулому рейсі. Він сидів без емоцій цілий політ не сказавши практично нічого! Дивно...

Так пройшов ціли тиждень. Більше 16 польотів і провела з відчуттям що мені як ніби чогось не вистачає. Не дивлячись що я обожнюю літати й кожен рейс для мене це неначе свято, польоти цього тижня здавались для мене якимись не такими. Не було тих емоцій, але я не розуміла що відбувається? Що не так? Хоча, варто признатись самій собі, мені не вистачало Кріса. Полоти з ним хоч і були інколи не стерпними, він завжди щось чудив! Але в нього були і свої плюси! Не дивлячись що його батько говорив що авіація не його я не вірю в це! Він справжній професіонал! Він завжди знав підхід до будь-якого пасажира, правда інколи я не сприймала таких підходів як тоді з віскі. Але це все дрібниці!

Але в мене були й паралельні думки. Що якщо Кріс реально передумав? Що якщо йому це більше не потрібно? Він, мабуть зараз відсипається від вчорашньої тусовки. Ти як вала дитина! Сказала я сама собі! Він живе на повну і відривається як тільки можить! Для чого йому твої польоти? Забудь!

Та не дивлячись на те що його зараз немає біля мене, він все одно бісить мене. Не знаю чому, але зараз я зла як ніколи.

Коли ми приземлились в аеропорту Іспанії мене викликали до диспетчера.