Ціна Кохання або навчи мене жити як ти!

Все руйнується...

- Крістіан впав в кому! Його серце зупинилось, але його запустили! Він у важкому стані! У вас віхала зустрічна машина, водій був п'яний, втратив керування і розбився! Але з Крісом все буде добре! Я впевнений в цьому!

- Я хочу побачити його! Зніміть це! (Говорю я медсестрі дивлячись на крапельниця)

- Міс не варто! Полежить ще трішки!

- Зніміть або я зроблю це сама! (Вона переводить погляд на батька Кріса і він киває їй голові у відповідь) Як тільки вона від'єднала крапельницю я встала з ліжка. Голова закрутилась і я схопилась за стінку.

- Міс, сядьте! Не варто! (Говорила дівчина та я нікого не слухала)

- Ні, я хочу до нього!

- Вік я бачив в нього! Поряд з ним лікарі! Тобі потрібно відпочити!

- Ні! В якій він палаті?

- 380

- Дякую! (Сказала я і вийшла в коридор) Я шукала потрібну мені кімнату хвилин 10, але коли знайшла чомусь не наважувалась зайти. В середині щось так сильно заболіло. Зайшовши в палату застигаю на місці. Крістіан лежить під капельницею на ліжку по середині палати. До нього під'єднані різні апарати. Я підійшла до нього і сіла поряд.

- Крістіан! (Я торкнулась його руки, а на лиці з'явились мокрі стежки)

- Крістіан будь ласка розплющ очі! Будь ласка не треба! Ти не можеш так вчинити! З тобою все буде добре чуєш? (Час для мене як ніби зупинився! Я дивилась на нього і тримаючи за руку старалась стримувати сльози) Чому завжди так? Як тільки щось налагоджується одразу руйнується?

- Ти прокинешся! Розплющиш очі! Підеш на поправку. А як тільки тобі стане краще ми з тобою полетимо кудись! Ти ж обіцяв мені! Обіцяв що не залиши! (Я почула як його апарати запищали) В палату забігли лікарі та вивели мене в коридор. Зараз я дивилась як все руйнується на моїх очах і боялась навіть уявити що все так просто закінчиться.

2 дні поспіль

Я сиджу в палаті й не відпускаю руку Крістіана. Я не знала скільки пройшло годин, днів! Я занурилась в саму себе! В голові мелькали спогади. Кожен наш політ, кожен з них був особливим! Він приноси позитив в моє життя! І мені не вистачає його зараз!

- Вік, ти не спала! Не їла! Так не можна! (Сказав тато Крістіана заходячи в палату)

- Все добре!

- Ні не добре! Тобі потрібен сон! Давай так, ти поїдь до дому! Відпочинь! Поспи!

- Ні, я не залишу його!

- Ти приїдеш! Завтра тебе забере мій водій! Зараз ти не допоможеш йому ні чим! Я обіцяю що як тільки він розплющить очі дам тобі знати!

Я не хотіла їхати, але з батьком Кріса сперечатись було безглуздо! За годину я була вже біля свого під'їзду....