DMoB | Dollhouse made of blood (UA)

34. R.

Флешбек.

Fleurie – Love and War

Чонґук пам'ятав, що сьогодні йому не можна телефонувати Техьону, адже той не зможе відповісти на дзвінок. Але ж так хотілося. Маючись біля барної стійки, на якій стояв телефон, Ґук не припиняв подумки повторювати уявну розмову, згадуючи, як гаряче та солодко звучить голос хлопця.

Поглянувши в дальній куток на двох добродіїв, які продовжували про щось домовлятися біля останньої ароматної чарки, Чонґук не витримав. Він підняв слухавку, але здалося, що апарат зламаний, адже гудка не було.

– Чорт. Що за?..

– Ґуку? – на тому кінці був той, за ким хлопець так сумував цілий день.

Розуміючи, що вони з Техьоном раптом вирішили зателефонувати один одному одночасно, але сам Ґук спізнився лише на кілька секунд, не встигнувши набрати номер, хлопець мовив:

– Що це в біса таке?

– Ти так швидко відповів, я навіть не почув сигналу...

– Я якраз зібрався тобі телефонувати. Я підняв слухавку, а ти вже тут...

– Ох, – Техьон засміявся, сівши в крісло біля маленького столика. – Ми так сильно відчуваємо один одного?

За місяць таке ставалося вже кілька разів. Іноді вони не могли один одному додзвонитися, тому що лінія була зайнята, а потім виявлялося, що просто телефонували одночасно. А іноді ставалося так, як зараз, коли навіть гудок не встиг прозвучати.

– Я скучив, – тихо сказав Ґук.

Техьонові так сильно це подобалося. Це хвилювало та пробирало до тремтіння. Те, як часто збігалися їхні думки, здавалося йому доказом, що в світі для однієї людини призначена лише одна людина, наче одну душу десь розділили на дві частини, відпустивши блукати світом і шукати один одного.

– Я ж подобаюсь тобі? Справді подобаюся? – Техьон, якому не вдалося сьогодні вибратися з дому через гостей, наприкінці вечора засів у дальньому кутку вітальні, міцніше притиснувши важку телефонну слухавку до вуха, щоб почути відповідь.

– Мені не подобається це запитання. Може, спершу запитаєш, як мої справи?

Чонґуку справді щиро не подобалося це запитання. Йому не подобалися тисячі слів і фраз, бо надто часто він за них чіплявся та шукав те, що могло сховатися між рядками, хоча й здавалося, що такі прості речі ніколи б не змогли зіпсувати йому настрій.