DMoB | Dollhouse made of blood (UA)

39. V.

Lost Lander – Afraid of Summer

– Упевнений, що ми можемо залишитись тут?

– Не впевнений, – Хосок похитав головою. – Пробач. Все-таки машина Намджуна... Її впізнають.

Готель далеко від міста, що був радше місцем для відпочинку з дороги між двома містами, такий глухий і самотній серед полів і садів, поки що здавався одним із небагатьох вдалих варіантів, де можна сховатися хоча б на кілька днів. Якби в повітрі не пахло цвітінням, то Юнґі геть-чисто забув би, у який простір і в який час він потрапив. І якби Хосок не заплатив персоналу, щоб ті заткнулися, сховали машину й забули про те, що бачили, то Юнґі зірвався б на будь-кого, хто сказав би зайве слово.

Ніч обіцяла бути довгою. Юнґі здавалося, що ще хвилина й він збожеволіє. Тільки-но двері були відчинені, а світло тісного номера готелю омило порожні полиці та красиві світлі стіни, як чоловіки поспіхом поклали Чіміна на підлогу, підсунувши ближче настільні лампи.

Рука Юнґі завмерла над грудьми Чіміна, коли мерзотно почало пробирати тремтінням по всьому тілу.

– Що не так? – Хосок не розумів, що за затримка.

– Якось ти сказав мені, що було б так чудово, якби Чімін міг убити себе.

– Про що ти зараз?

– Про те, що, трясця, я боюся. Чорт, – Юнґі притиснув руку до грудей Чіміна. – Мені здається, я навіть забув, який він усередині. Я не бачу в ньому більше ляльку. Я боюся знову побачити той метал усередині його грудей. І...

– І? – всю дорогу, поки вони їхали з лікарні та забирали гроші, з Юнґі було так складно витягнути хоч слово, і тепер Хосок намагався не дати йому замовкнути.

– Я дав йому змогу вбити себе.

– Як?

– Ось тут ампула з кислотою. І якщо правильно встромити голку, то...

– Чому ти говориш про це? Він це зробив?

– Я не знаю.

Хосок сподівався, що, може, йому й Юнґі вдалося б повернути лялькового до життя, але, стягнувши сорочку з грудей Чіміна, Хосок зрозумів, що куля, крім того, що поцілила в центр механічного серця, яке, здавалося, зберігало в собі саму душу, могла пробити й ту ампулу з кислотою.