Сходження безсмертного

Розділ 14: Порушені традиції

У час сутінок, Дзінь Сяодань переодягнений в білих одежах стояв на церемонії захоронення одного з найбільших кланів країни. Не тільки вони та клан Небесного моря були присутніми в цей скорботний вечір, але й сотня представників зі Снігових брил та Вулканічного тигра. Від Лісових троп залишилося не так багато: декілька виживших заклиначів, такі як Сю Юсі з Сю Тянькво, Ма Сялань, Ву Ланьїн, ті двоє, що врятували старійшину Цяо та приблизно п'ятдесят осіб, що знаходилися того судного дня поза межами території клану на завданні.

Дзінь Сяодань визвався опускати домовини в землю після віддання померлим пошани. За допомогою набутої фізичної сили це було зовсім не складно, однак сам процес морально виснажував. Він не знав, ким був ворог, який вбив усіх цих людей, але Дзінь Сяоданю складно навіть уявити причину заради якої можна таке скоїти. У цих людей були мрії та прагнення... Загинули й представники старшого покоління, яким була пара сотень років, вчителі, наставники та й просто талановиті заклиначі.

Церемонія поховання підійшла до завершення тільки на світанку. Авжеж, марудив він не один: з усіх кланів визвалося по декілька добровольців, що допомагали опускати домовини, а інші засипали землею. Йому також допомагав брат Ван Юсюань, що мав настільки похмурий та виснажений вигляд, який Дзінь Сяодань у хлопця бачив вперше.

Опісля відбулося засідання між чотирма старійшинами, які обговорювали декілька актуальних питань: по-перше, чи лишати Лісові тропи, як діючий клан, чи остаточно розформувати, дозволивши лісовим заклиначам самим вирішувати до якого нового клану приєднатися; по-друге, з'ясувати особистість чоловіка, на ім'я Лісінь, що насправді не те, що можна було б легко виконати тільки зі слів всього-на-всього одного свідка.

Цілком зрозуміло, що для такого ще зовсім зеленого юнака, ким був Дзінь Сяодань, дізнатися подробиці можна було лишень підслухавши розмову між старійшинами. Однак зал засідання знаходився під землею, а вхід пильно вартували старші заклиначі. Тож, усе, що залишалося Дзінь Сяоданю – це маятися від нудьги на вподобаному валуні побіля струмка, звісивши ступні у воду.

Йому досаждали думки, в яких він згадував усі подробиці зустрічі Дін Дзихао з Лісінєм; згадував, як Вельмишановний ставив питання про відкриття Пекельних просторів та розмірковував над ефективністю таких переходив із виміру у вимір лишень за допомогою одних талісманів.