Сходження безсмертного

Розділ 27: Швидкоплинний час

Відтепер буття Дзінь Сяоданя складалося з культивування, тренувань бойових мистецтв та допомоги Су Ши з домашніми справами. Найближча прісна вода знаходилася за декілька десятків лі від їхнього житла. Тож, якщо для Сяо Мао кожна така подорож до річки – це біганина місцевістю та насолодою високими деревами, по яких можна вдосталь полазити, то для Дзінь Сяоданя та Су Ши вона перетворювалася на чергове випробування витривалості.

Все частіше Дзінь Сяодань закривався в окремій кімнаті, аби усамітнися для культивування, а після одного випадку, коли зайвий шум завадив йому сконцентруватися, парубок відшукав неподалік суху печеру, яка стала його місцем для довготривалої медитації.

Навички Дзінь Сяоданя і культивуванні життєвої енергії неабияк покращилися. В нього підвищилася концентрація, він навіть не помічав, як проходив не один день під час медитації. До того ж він не забував займатися Дихальними практиками, аби не отримати Відхилення Ці.

Минуло півроку з того дня, як Ван Юсюань востаннє відвідував їхнє сховище. І Дзінь Сяодань став помічати, що знаходить в цій покинутій, безлюдній місцевості певне задоволення. Він не знав в якій частині країни знаходиться, не знав, чи є неподалік хоч якесь людське місто, його не цікавив ні який по рахунку сьогоднішній день, ні коли повернеться Ван Юсюань та вчитель, аби вони могли разом відправитися в далеку мандрівку.

Тож, коли в черговий раз Дзінь Сяодань набрав певну кількість їжі та, попрощавшись з Су Ши, вирушив в печеру для чергового усамітнення, він пропустив момент, коли світ повністю змінився.

***

Десять років потому. Столиця.

– Чули? Чули? Кажуть імператор помер минулої ночі, – прошепотіла голосно жіночка в дорогому вбранні, стоячи біля прилавку з прикрасами.

Обличчя продавця страшно перекосилося після її слів:

– Неможливо, панно! Імператор лише десять років тому зійшов на трон, як він міг померти таким молодим!

– Хочеш назвати мене брехухою? – обличчя жінки зверхньо скривилося. Вона роздратовано взяла декілька нагрудних прикрас, та злим голосом наказала: – Порахуй мені їхню вартість, негіднику! Вперше і востаннє я купляю в тебе прикраси!

З понурим обличчям продавець отримав від неї гроші, однак варто було вельможній дамі сховатися за рогом, як чоловік негайно оживився. Він підійшов до свого сусіда, продавця тканин, та забазікав: