Сходження безсмертного

Розділ 30: Зрадник сходу сонця

«Відкинутий Небесами»

«Нечестивий»

«Противник Небесного порядку»

Або ж... «Зрадник сходу сонця»

На Небесах сиділо божество, ліниве й безладне. Безтурботно лежачи на хмарах, воно не мало мрій чи прагнень. Єдине його зайняття – спостереження за напрямом сонця. Зайняте спершу світанком, протягом усього наступного дня воно перетягувало хмари небом, слідуючи подувам вітру, а на заході спускалося до Небесного царства. По закінченню дрібних божественних справ, вночі воно могло собі дозволити невеличку прогулянку містом, в якому проживали небожителі.

Боги зазвичай знаходили якесь своє улюблене зайняття, яке б відволікало їх від буденних справ. Хтось колекціонував квіти світу смертних, комусь не вистачало набутих знань, й залишався на самоті з безліччю книг, а когось цікавило життя людей.

Люди...

Божество сходу сонця віддавна не пам'ятало свого людського життя. Здавалося, що воно усе своє існування проводило на хмарині й ледарювало. Саме тому, воно проводило час в царстві небожителів, неначе заново пізнаючи світ, хоча, звісно, це не йшло в ніяке зрівняння зі світом смертних. Людськими землями ходила смерть й вічне протистояння між Підземним світом й Надземним. Коли божество інколи дивилося вниз, воно лише дивувалося тому хаосу, що там творилося.

Будучи позбавленим будь-яких амбіцій й бажань до якихось звершень, воно ліниво прогулювалося вулицями царства без конкретної цілі.

Одного разу Небеса влаштували свято на честь Нефритового Імператора. Минуло не одне десятиліття, коли останній раз усі небожителі збиралися в царстві, аби віддати правителю свою пошану. Божество сходу сонця також відвідало найвеличніше свято, особливо ні на що не сподіваючись. Заповнені вулички, музика, що линула з кожного куточку, море випивки й закусок – кожна дрібничка змушувала невибагливе божество роззявляти рота.

Пізніше, коли наступила глибока ніч, а божество вже не могло ні співати з вуличними музикантами, ні об'їдатися різноманітною їжею, воно знайшло тихе місце на даху одного з будинків.

– Чудова ніч, чи не так? – звідкілясь почувся голос.

Божество злякано обернулося й побачило чоловіка невиразної зовнішності. Не відчувши від нього божественної сили, воно швиденько відвернулося, адже за увесь час, який божество проводило в царстві, воно ще ні разу безпосередньо не розмовляло з небожителями.