Сходження безсмертного

Розділ 23: Останній подих

Напруження затріщало в повітрі іскрами ледве не на фізичному рівні. В якийсь момент назустріч ворогу зробив упевнений крок Його Вельмишановний, залишаючи усіх заклиначів позаду себе. Його рухи на перший погляд могли здаватися незворушними, немов ніщо не було здатне викликати в душі безсмертного неспокій, однак між його внутрішнім станом та зовнішнім все ж таки відбувався невидимий нікому дисонанс.

Жень Дзюньдзє навіть з тої відстані, яка розділяла їх, відчував, як крізь тіло Дзінь Сяоданя проходить потойбічна Ці. Він міг поклястися, що в останню їхню зустріч ще цієї енергії всередині хлопця не було. Такі разючі й неочікувані зміни змушували Жень Дзюньдзє занепокоїтися, адже... адже... Адже це могло означати лише одне: Айґво усе ближче до своєї мети, доки він – мимоволі продовжував віддалятися на невідому відстань.

Вони зустрілися поглядами – і на обличчі Айґво з'явилася презирлива посмішка. Чоловік розвернувся й узяв під лікоть Дзінь Сяоданя, виводячи вперед назустріч повільно крокуючому Жень Дзюньдзє.

– Майстре Айґво? – здивованим тоном звернувся Дзінь Сяодань, з неохотою слідуючи за міцною хваткою.

«Майстре? – похмуро подумав Жень Дзюньдзє. – Чому він називає його майстром? Що відбувається?»

– Давно не бачилися, – сказав Айґво, примруживши очі.

– Не скажу, що радий нашій зустрічі, – спокійно промовив Жень Дзюньдзє, переводячи погляд на спантеличеного Дзінь Сяоданя.

Айґво хитро всміхнувся й підштовхнув юнака вперед. Дзінь Сяодань зробив незграбний крок та підвернув й так слабку ступню. Йому було досить незручно перебувати на ногах протягом тривалого часу, а тому він ненавмисно проїхався колінами по землі. В голові Дзінь Сяоданя промайнуло така кількість думок, що позаздрив би будь-який вчений. Чому майстер Айґво поводиться так жорстко? Для чого його втягнули в гущу подій між двома могутніми безсмертними? Яка ціль? Який сенс? Для чого? Чому? Від безперервного потоку запитань у Дзінь Сяоданя розболілася голова: він натиснув на скроні пальцями, хоча це аж ніяк й не зменшувало болі.

«Ах...» – Дзінь Сяодань обернувся через плече, аби знайти очима стривоженого Ван Юсюаня.

– Так ти влаштував усе це, аби поговорити зі мною? – зверхньо поставив Жень Дзюньдзє питання, піднявши брову.