Сходження безсмертного

Розділ 11: Вершина Небесної гори

Дзінь Сяоданю бракувало витривалості перебувати в довгому польоті на мечі, а тому приходилося через день робити привал та відпочивати. Зазвичай дорогою траплялися містечка, в яких можна було придбати їжі та поповнити запаси води, а тому він не перебував у передсмертному стані: голодним, знесиленим, одною ногою в домовині. Фізичний стан Дзінь Сяоданя був повному в порядку, от тільки його душа рвалася на частини, а розум полонили страшні думки.

Історія повнилася тучею інцидентів протистояння кланів між собою, заклиначів з лиходіями або пекельними сутностями, чи то війнами між країнами. Хтось в когось щось вкрав, щось присвоїв, когось охоплювала жадоба, когось бажання помсти. Усі ці протистояння ніколи не приховувалися, і вчитель Ян частенько наводив їм приклади на основі реальних випадків. Таким чином вони могли зробити деякі свої висновки та поглянути на ситуацію зі сторони. От тільки ніхто ніколи не розповідав, як почувалися заклиначі, що пережили запеклі битви та спромоглися зберегти власне життя.

Дзінь Сяоданю було важко дивитися не на вбивство почвар, не на напад чи згадку, ймовірно, повністю знищеного клану Лісових троп, а на спини Дін Дзихао та Лі Мейці, які прямували в протилежну від нього сторону. Він усією своєю душею не бажав, аби з ними щось сталося. Не бажав, аби вони дійсно зустрілися з могутнішим ворогом за почвар, ба навіть почвари – не прості супротивники. Багацько заклиначів гинули від їхніх гострих зубів і сильних щелеп, або ж були проковтнутими заживо.

Чужа смерть його не чіпляла. Дзінь Сяодань нічого не відчував, навіть коли випадково змусив свого супротивника захлинутися кров'ю. Вчитель Ян лишень сказав, аби він краще стримував духовну силу, що не обов'язково вивільняти з долоні усе, що встиг накопичити... І Дзінь Сяодань з розумінням кивнув.

Однак, якщо загадати, чим залякувала його колись матінка – розумінням життя та смерті, з яким стикаються усі заклиначі, усе ж-таки більше Дзінь Сяоданя хвилювала цілісність друзів.

Він якраз сидів на холодній землі, покусуючи нижню губу ледве не до крові, риючись у думках та здогадках, скільки ж ще знадобиться часу, аби дістатися до західних земель. Дзінь Сяодань зубами вгризся в бао, з труднощами пережовуючи тісто, та мимоволі розкуйовдив власне волосся, поки опирався на руку головою. Несподівано до його вух долинув дивний шурхіт. Дзінь Сяодань майже витягнув меча...й тієї ж миті побіля його ніг пригнув заєць.