Сходження безсмертного

Розділ 34: Допомога провидця

Лі Мейці обережно зайняла місце між двома родичами, помічаючи, як Сю Юсі з однієї сторони скрупульозно вирівнює кожну складочку на верхньому халаті, а Сю Тянькво з іншої – ставить піхви поряд з канапою, не прибираючи руки зі срібного руків'я. Буквально на фізичному рівні вона відчувала напругу, що утворилася в повітрі, коли усі зайняли свої місця. Провидець Лон мав доброзичливе обличчя, а очі лагідно водили по їхнім обличчям, нібито вивчаючи.

Зрештою, старший чоловік трошки схилився вперед, поставши ліктя на коліна, й заговорив:

– Тож, навіть геть юні заклиначі в наш час потребують допомоги. Юна пані, – звернувся провидець Лон до Лі Мейці, – моє бачення поширюється не стільки на дійсність, скільки на ймовірність.

– Що це має означати? – хмуро запитав Сю Тянькво.

Лі Мейці легенько штовхнула його ліктем в бік, аби Сю Тянькво поки що не втручався. Вона підсунулася на самий край канапи, ледве не торкаючись ліктями столика навпроти й уважно глянула у світлі очі старшого чоловіка.

– Ми заклиначі клану Золотавих вод, – почала Лі Мейці, однак провидець Лон раптово її перебив.

– Не всі з вас з Золотавих вод.

Вона отетеріло замовкла й повернула голову в сторону Сю Юсі.

Сю Юсі піджала губи й глянула на чоловіка з достатньою зверхністю, аби виказати усе своє невдоволення:

– Я не перебуваю в жодному клані.

– Чому ти не згодилася піти шляхом свого брата? – запитав провидець Лон зі співчуттям, чим ще більше роздратував й так вибуховий темперамент дівчини.

Сю Юсі глузливо запитала:

– Хіба ви цього не знаєте?

– Знаю, – легко погодився чоловік, відхиляючись назад й лягаючи на спинку крісла. – Проте мені здається, що тобі не зрозуміла причина свого вчинку.

Схоже, для Сю Юсі це стало останньою краплиною в переповненій бочці терпіння. У своїй злісній манері, вона виставила ногу й штовхнула столик прямо в бік провидця Лона. Лі Мейці вчасно притримала предмет рукою, аби той не вдарив літнього чоловіка по ногам, й люто зиркнула на дівчину.

– Я не збираюся звітувати якомусь стариганю про своє життя. Я мандрую разом зі своїм братом і його подружкою, тому що хочу цього, а не тому, що мені немає куди піти, – майже прошипіла Сю Юсі свою відповідь крізь зуби й рвучко відсторонилася, спираючись в спинку канапи й відвертаючи від усіх присутніх злісне обличчя.