Сходження безсмертного

Розділ 42: Самопожертва

Двома годинами раніше

– Ваша Величносте, вас просять про авдієнцію.

В невеличкому приміщенні зі звичайним інтер'єром, Ма Хаожань підвів на євнуха погляд й змінив позу, сівши на іншу ногу. Від підлоги йшла легка прохолода, однак він заборонив євнуху розстеляти додаткову ковдру, аби Його Величності тепліше сиділося. Скупа обстановка навколо аж ніяк не впливала на естетичні вподобання Ма Хаожаня, на відміну від його особистого євнуха, який просто не міг дозволити такій високоповажній особі застудитися.

– Вони прийшли? – лише запитав він й відклав в сторону книгу. Чоловік поправив на колінах звичайне вихідне ханьфу й поглянув в сторону дверей.

Не минуло й митті, як євнух прочинив двері, після чого всередину кімнати увійшло троє.

Жінка, чиє обличчя ховалося за прозорою червоною вуаллю, першою опинилася перед очима Ма Хаожаня. Після того, як вона, та ще двоє чоловіків позаду віддали шанобливий уклін, її очі посміхнулися, а вуста ворухнулися:

– Заклиначі Вулканічного тигра вітають Вашу Величність, – промовила Дзов Жовсі ввічливо, зробивши крок уперед. – Нехай воля Вашої Величності не знає перешкод, а...

– Досить, – обірвав Ма Хаожань пусті балачки, махнувши рукою.

Дзов Жовсі миттю замовкла, невдоволено піджавши губи, однак він міг лише здогадуватися про вираз її обличчя. Ма Хаожань оглянув трійцю перед собою й жестом запропонував присісти навпроти.

– Дякуємо Вашій Величності за надану кімнату для відпочинку, – усе з такою ж лагідною, трохи поблажливою інтонацією промовила Дзов Жовсі, опустивши погляд.

– Шлях від вашого клану до Чихов неблизький, – тільки відповів Ма Хаожань, чим змусив Дзов Жовсі нахмуритися. За мить він поставив на стіл керамічний глечик з намальованими на ньому ієрогліфами «Запечатування»: – Потрібно, аби ви впіймали почвару цієї ночі.

– Цієї ночі? Що має на увазі Ваша Величність? – з насупленими бровами перепитала Дзов Жовсі.

Вона крадькома кинула погляд на товариша з боку, який своєю чергою також глянув на неї здивовано. За мить заклиначі Вулканічного тигра повернулися до незворушного вигляду й знову опустили голови. Чуткий слух майстрів в кімнаті посприяв тому, що всі присутні несвідомо прислухалися до галасу на вулиці.