Сходження безсмертного

Розділ 15: Тисячолітня війна на Забутих землях

Минув рівно місяць з похорон, відносно усього часу старші заклиначі намагалися зробити бодай щось, аби знайти злочинця скоєного кровопролиття. Всі довколишні міста впали в жалобу, натомість чим далі тягнули землі країни, тим меншим відчувався смуток серед люду. Заклиначі з інших кланів відбули ледве не на наступний день після похорон, чим тільки потішило зранену душу Дзінь Сяоданя від небаченої до своїх років несправедливості (своєю утрируваною поведінкою він дуже дратував Дін Дзихао).

На двох нащадків Льов Дзінь Сяодань востаннє поглянув здалеку: як білосніжна колона заклиначів розходиться з небесно-блакитною в протилежних одне від одного напрямках – на захід та на південь. Він не відчував ані гніву, ані полегшення, споглядаючи за їхнім відходом. Однак одна-єдина, досить значуща особа, до якої кожен ставився з непередаваною внутрішньою пошаною, здивувала усіх без виключення. Вельмишановний Жень Дзюньдзє залишився в Золотавих водах. Той самий Вельмишановний, який терпіти не міг протягом усього свого життя як вихованців Золотавих вод, так і його вчителів! Однак хто взагалі наважиться вимагати у Вельмишановного безсмертного майстра якихось пояснень? Залишився й залишився, тим більш, що схоже у нього справді була важлива справа до старійшини Цяо, адже вони майже увесь час проводили разом за обговоренням насущних проблем.

В цей час брат Ван Юсюань заламав Дзінь Сяоданю руку назад, завалившись усім тілом на його спину та придавивши до землі. Борючись з бажанням попрохати про милосердя, Дзінь Сяодань, ледве не задихаючись від болі та банальної нестачі повітря, направив відкриту долоню до землі та випустив потужний потік духовної енергії.

Вони злетіли в повітря.

– Якого... – одночасно ледь вирвалося з Ван Юсюаня та вчителя Яна, який спостерігав за їхнім спарингом.

Учні довкола активно зашепотіли один одному у вуха.

Використовуючи ціґон Дзінь Сяодань легко втік від брата Юсюаня по повітрю, став на низький дах будівлі та висолопив язика.

– Знову клеїш дурня, – Ван Юсюань потягнув розвеселу посмішку, яка на противагу своїй привабливості та щирості пустила по спині Дзінь Сяоданя купку моторошних сиріт по тілу.

Інколи брат Ван Юсюань викликав в ньому такі дивні почуття...

Він струснув головою, нібито спробував позбутися навіяних моментом думок, та присів на край, звісивши ноги з даху.