Сходження безсмертного

Розділ 21: Заклинач пам'яті

– Ван Юсюань.

Ван Юсюань різко розплющив очі – його дихання збилося, а в вухах стояв дзвін. Він пожадливо схватився рукою за одяг, зминаючи тканину в долоні та намагаючись проштовхнути в легені повітря. Раптом на плече опустився теплий дотик. Дотик, що змусив Ван Юсюаня підвести погляд й зустрітися з теплими очима.

– Дзінь Сяодань... – прошепотів він одними лиш вустами, схопившись холодними пальцями за теплу руку.

– Брате Юсюаню? Брате Юсюаню, з тобою все гаразд?

«Це не голос Сяоданя...» – варто було цій думці промайнути, як обличчя перед ним помітно змінило обриси до непізнаваності. Навпроти стояв його теперішній побратим зі Снігових брил, а не...

«Оскільки ця нікчема досі тримається за мене та запитує про самопочуття, я спромігся розблокувати спогади братів і мене досі не викрили», – за першою думкою, швидко формувалася інша, що змусила його випустити полегшений видих.

Врешті дихання вирівнялося, і Ван Юсюань зміг випростатися. Він скинув руку безіменного, на його погляд, хлопця й поглянув на небо.

– Вчитель, – промовив Ван Юсюань.

– Так, старійшина Хван вступив у битву з негідником Лісінєм, – підтакнув заклинач поряд, чим тільки визвав у Ван Юсюаня непомітне роздратування.

«Як і сказав вчитель, варто уникати старійшин та безсмертних, – Ван Юсюань розвернувся на п'ятах, цілком ігноруючи усе, що відбувалося навкруги, включно із заклиначем зі Снігових брил. – Поки я не здатен змінювати їхні спогади, краще не потрапляти їм на очі».

«Наступний етап... Наступний етап... Де ж?..» – Ван Юсюань бродив полем битви, прудко ухиляючись від випадкових атак, абсолютно нехтуючи почварами, які також не звертали на нього уваги, та крутив головою довкола.

Він вибрався на порожнину, залишивши галас, дзвін металу та крики позаду себе. Його погляд безперервно метався по землі в пошуках потрібного місця.

«Знайшов!»

«Талісман просочений енергією вчителя», – Ван Юсюань наблизився до нього та повільно провів по всій довжині, активуючи його дію.

Секундою пізніше на його місці не залишилося нічого, окрім клубка піднятого вітром піску.

...Опинившись в залі палацу мертвого міста, Ван Юсюань стряхнув білу форму чужого клану від бруду та вже зібрався податися на пошуки майстра. Зібрався, однак... Погляд парубка запримітив фігуру на єдиному дивані в приміщенні, а крок, непомітно для нього самого, змінив напрямок.