Той, що обманює смерть

Розділ 19.

Отець Михайло завжди любив сидіти на лавочці і милуватись церквою. Єдиний плюс, робота знаходилась недалеко від церкви. Довелось пожертвувати обідом.

Я не вітався, просто мовчки сів поряд. Стояла жара. Це літо. В Україні, воно все таке. Дощ, спека, злива, град, нормальна погода, холодно, знов спека. І це все за один день. Метеорологи в себе мабуть сивіють з такою роботою.

- Двоє, – тихо сказав отець Михайло. – Серце.
- Мало, – я переборов бажання дістати сигарету і закурити.
- Ще двоє розбилось в аваріях. За лісом знайшли пошматований труп дівчини, але це сталось раніше. Все, що тебе цікавить це просто двоє, що загинули від раптового серцевого нападу.

Я бачив осуд в його очах. Знаю, моя вина. Родина покійних мабуть шокована (це якщо, ще не враховувати горе та інші негативні емоції). Вони дивуються, як це могло статись. Чому?

- Відомо де вони жили? – запитав його. – І де померли?
- Адрес десь записаний, – сказав той. – Для чого тобі це?
- Смерть діє по своїх правилах, – я не хотів пояснювати, але все ж довелось. – Марко завжди визначав силу прокляття маючи карту і знаючи точне місце.
- Ти йдеш проти Божої волі! – голос отця Михайла знайшов в собі сталеві нотки.
- Ми говоримо про різні речі, – я не був в гуморі для ввічливості.
- Правда? – сарказм так і лився з його голосу. – Я й забув, що ти знаєш краще. Краще за Бога. А це повернеться…
- Як? – я не стримував насмішки. – В пекло потраплю? Назвете мені щось гірше за це?

Він промовчав. Я знаю, він хотів мені допомогти, хотів як можна краще. Так було би легше. Він бажав мені добра…

Але це було лише в його думках. В моїй голові такого не водилось. Якась сила тепер гнала мене вперед. Занадто довго я намагався не робити нічого. І мені не ставало легше. Знаю, можна було б сказати це йому, щоб зникла хоча б частина його несхвалення. Але я не вмів ділитись такими речами. Мені й зараз тяжко. Я розумію, це необхідно, тому ділюсь.
- Мені потрібно зняти мітку, – сказав я. – А щоб зробити це, мені потрібне те, що ви знаєте. Хочете приректи на смерть невинну душу?
- Замість неї будуть помирати інші…
- Звідки ви знаєте, що це «вона»?
- Я знаю тебе краще, ніж ти сам себе, – всміхнувся отець Михайло. – Це твоя слабкість.
- Ви про що зараз? – я не розумів.
- В тебе слабкість до жінок, на яких висить прокляття. До молодих відьом, гадалок, ворожок. Все це так і затягує тебе.