Машина поліції проїхала поруч з нашою. Я відчув, як в мене закам’яніло від напруження лице.
- Розслабся, – сказала Аліна. – Мене стільки разів шукали, що я книжку можу написати, як не попастись.
Саша фиркнув. Хороший медвежатник, він вважав, що знає, що таке небезпека. Нічого його життя не вчить. Ще зовсім недавно нас з ним катувало арійське братство, а тепер він наче й не пам’ятає цього. Інше місто це лише примарне сховище. Але я не винив Сашу за незнання цього. Мені самому знадобилось кілька років, щоб зрозуміти це.
***
Ліля задоволено розтяглась на даху. Її не турбувало, ні те, що ми нічого не постелили, ні те що все скінчилось досить швидко. Їй було добре. Хтозна, може в неї це вперше на даху?Я підійшов до краю і закурив. Десь далеко Київ світив вогнями. Він жив. Хоча, жив — погане слово для столиці. Він бурлив, наче двигун. Рокотів та потріскував. Це нагадувало, чому я не любив Київ. Місто не вміло заспокоюватись.
- Макс, я люблю тебе, – сказала Ліля.
Не любиш – гірко всміхнувся я. Не вірю. І не повірю. Ні, я не злюсь на тебе, я більше не злюсь. Не знаю чому, але в один момент те, що змушувало мене кипіти від злості — пішло. Зникло, що я й не помітив. Я чекав, що це буде виплеск дикої темної енергії, але не сталось нічого. Я не відчув, не зрозумів, коли настав той момент. Все просто кудись зникло.
- Мовчиш? – Ліля підійшла і заглянула мені в очі.
Я не мав, що їй сказати.
- Я не вимагаю від тебе нічого, – сказала вона. – Просто не йди. Не тікай від мене.
Це треба зробити – вирішив я. В кишені стояла склянка з делірієм. Я міг допомогти їй, але вона зненавидить мене після такого. Це дійсно буде кінець. Я не знав, що я відчував до неї, але знав, що пожалію про це.
- Макс? – Ліля штуркнула мене за плече. – Ти мене слухаєш.
- Слухаю, – я доторкнувся рукою їй до щоки.
- Тоді що я сказала?
- Це вже не важливо, – я всміхнувся їй. – Мені жаль, Ліля. Сподіваюсь ти пробачиш мене…Вона нічого не зрозуміла. Моя рука з силою стиснула її шию. Іншою я влив кілька капель зілля Геральта їй в рот. Ліля відбилась від мене.
- Що ти зробив? – невпевнено запитала вона.
Її захитало, голос став далеким, погляд затьмарився. Я схопив її за плечі, щоб вона не впала.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Той, що обманює смерть
Mystery / ThrillerМакс на перший погляд - середньостатистичний пияк, бабій та скиглій. Він був би таким, якби не одна особливість - Макс бачить, коли хтось має померти. І вже в руках Макса - врятувати нещасну, чи ні. Адже смерть завжди вимагає когось на заміну врятов...