Той, що обманює смерть

Розділ 48.

- Це він? – запитала Ліза.

Старша жіночка, але слідкувати за собою вона вміла. Брюнетка під каре, з очима кольору вороного крила. Я міг лише гадати, як вона виглядала в молодості. Одягнута в джинси та чорну шкіряну куртку. Макіяж в неї строгий, наче спеціально зроблений для блідості лиця.

- Він, – підтвердив коп.

Мені було тяжко дихати. Легені все ще не могли працювати нормально. В гаражі тепер було троє: мент, Ліза (я чув, як той назвав її) та її охоронець.

- Вадим, – Ліза окликнула високого широкоплечого блондина в чорному спортивному костюмі. – Подякуй нашому другу.
- Прошу за мною! – на диво ввічливо сказав той.

Мент здивовано глянув то на мене, то на неї, але це вже було не його діло. Він свою роботу виконав.

- Твоя подруга, Наталя, тебе здала, – Ліза відповіла на моє питання. – Ч пообіцяла їй не чіпати ні її, ні одну з твоїх подружок.

Я мовчав. Я б сказав, що мій мозок був затуманений страхом, але ні. Такого не було. Я пам’ятав, що чекає мене в кінці дороги. Я вірив, що я потраплю в темряву і розчинюсь в ній, як при тому видінні. І мені було плювати. Я змирився. Якась частина мене чекала цього. Дивно, але це можна було порівняти з обрядами гашишинів. Коли молодий вбивця вперше потрапляв до свого наставника, його напоювали вином і опіумом. Той засинав і його переносили в місце, що нагадувало рай: вино, їжа і повним повно незайманих гурій. Тоді він знову засинав і просинався вже в обителі наставника. І він був готовий на все, якщо наставник обіцяв йому змогу ще раз потрапити в той рай. Міф, але найсильніша організація найманих вбивць трималась на цьому міфі.

- Макс, чому ти відмовився рятувати мого чоловіка?
- Тому, що хтось би помер замість нього, – пояснив я.
- Він ніколи мене не слухав, – сумно сказала вона. – Казав, що це все маячня. А тепер його немає. Немає через тебе…

Я знову промовчав. Вона ще намагалась здатись спокійною. Але я бачив її наскрізь. Бачив, як в її броні з’являються тріщини. І ось він, момент істини. Її маска пала.

Вона накинулась на мене. Зацідила мені ляпас.    

- Давай, розкажи мені, що тобі жаль! – закричала вона. – Розкажи, як би ти хотів все виправити! Давай!

Вона схопила два дроти, включила акумулятор. Мене знову затрясло від електроструму. Її озлоблений погляд свердлив мене наскрізь.