Той, що обманює смерть

Розділ 35.

За кілька років до:

Я лежав на тахті. Наче на прийомі в психолога. Не люблю психологів. Кляті покидьки лізуть в мою голову, намагаючись списати все на мої комплекси. Ти ділишся, розповідаєш, а психологу похуй. Як? Та от так. Психологу апріорі має бути похуй. Робота така. А як виливати душу людині, якій на тебе похуй? Такі асоціації мене і бісили. Я лежав з закритими очима і не бачив нічого. Зазвичай якісь спогади, якась візуалізація, але не зараз. Зараз – немає нічого.
- Розкажи про своїх батьків, – почувся старечий голос Геральта.
- Для чого? – запитав я.
- Просто, – сказав той. – Подумав може тобі захочеться розповісти.
- Просто… - задумливо протягнув я. – Просто, йди нахуй док. Це не твоє діло.
- Не моє, – Геральт аніскільки не образився. – Але я намагаюсь зрозуміти природу твоїх галюцинацій.
- Я ж бачу смерть, – я відкрив очі і глянув на нього. – Ось тобі і причина.
- Причина, – спокійно, майже по-батьківськи сказав той. – Але не природа. Розумієш, наш мозок поділений на різні частини…
- Док, я шарю в біології та анатомії! – нетерпляче перебив його. – Давай до суті.
- Добре, – терпляче сказав той. – Твої галюцинації беруться зсередини тебе. З твого мозку. Все, що потрібно це знайти спосіб як виявити це.
- Сеансами з псевдо психологом?
- Розумієш, ми з Марком і професором Сабелевим дійшли висновку, що твої видіння це своєрідний стан. Якщо хочеш, вважай це фізичним станом…
- Знаю-знаю, – перебив я. – Ви хочете сказати, що я не реагую на зовнішні подразники, коли бачу чиюсь смерть…
- Так, – погодився Геральт. – І твій брат теж. Він більш чутливий до таких... ммм..., видінь…
- Он як? Видінь? От що це для вас.
- Я всього лише намагаюсь пояснити не встряючи в наукові терміни. Шаман думає, що цей стан, щось середнє між комою та астралом.

Шаманом звали львівського окультиста. Серйозно підсів на такі теми ще студентом. Завдяки йому нам і вдалось не з’їхати з глузду. Він знав все, і навіть більше. Жаль його знання втрачені. Хороший мужик, тільки пив багато. І чим більше нового він відкривав для себе, тим більше він і заливався. Таке є, коли мозок відмовляється сприймати певні речі. В такі моменти від цих думок в очах йдуть іскри.

Алкоголь допомагає їх згладити. В результаті, таку Шаманську філософію зустрів цироз печінки.

- Тобто, якщо я помру в такому стані, то навіть не зможу помітити.
- Цілком можливо, – погодився Геральт. – Але нам потрібно цьому запобігти. Потрібно, щоб ти навчився контролювати такі свої переходи, та польоти. Більшу частину твоєї галюцинації, сприймають очі. Якби лише виключити їх та залишити інші органи сприйняття…
- Як ви це зробите? – запитав я. – Я вже закривав очі. Картина не змінюється.
- Ти їх не закривав, – сказав Геральт. – Тобі лише здавалось...
- Чому ви не сказали раніше?
- Вчора побачив.

Я промовчав. Вчора була тяжка ніч. Вона не була б такою тяжкою, якби Геральт з Антоном не схотіли самі взяти участь у спасінні людей. Водій мав везти людей в Польщу на заробітки. Все би нічого, але на ньому висіла мітка. ДТП. Якраз на виході зі Львову.

Раніше ми з Марком просто накачували таких алкоголем, щоб вони не могли поїхати. Люди відповідно поїдуть іншим автобусом чи з іншим водієм. До банальних поломок доходило рідко. Це непрактично. Набагато легше, якщо водія підмінить напарник і все. Але умова одна: той не має поїхати.

В деталі вдаватись не буду. Ми справились, хоч були на волосині від провалу. А все завдяки нашій команді, що, замість аналітики, вирішила глянути на все зблизька. Від тоді я намагався не працювати ні з ким крім Марка.

- Ти навіть не кліпав, – пояснював між тим Геральт. – Я б навіть не помітив, якби датчик серцебиття не показав сильні зміни в серцевому ритмі. Дивись…

Він взяв свій блокнот і почав щось в ньому малювати. Я спокійно чекав, що має вийти.

- От так виглядає нормальний серцевий ритм, – показав мені.

Тоді знов почав щось малювати. Розвернув і показав мені. Це нагадувало високу скелю з кількома зубцями, і аналогічне дно океану з іншого боку.

- Ось так виглядав твій ритм.
- Я звісно не кардіолог, але по моєму тут щось не так…
- Це миттєва зупинка серця. Це сталось і пройшло настільки швидко, що помітити цього практично неможливо. Навіть сам організм не зрозумів, що сталось, тому серцевий ритм став нормальним. Добре, що обладнання в мене хороше.

Я всміхнувся. В нас був хороший невидимий спонсор, що не зводив з нас очей. Інколи доводилось відчувати себе піддослідною мишкою в клітці. Але це було пусте. Тоді ж я думав, що зможу приносити користь, що роблю щось добре…

Наївний.