Той, що обманює смерть

Розділ 79.

Ми приїхали. Я першим вийшов з дверей і направився в під’їзд старого будинку. Аліна та Саша не поспішаючи пішли за мною. Перед очима стояла картина на кладовищі. Сьогодні ховали обох працівників лікарні, що їх вбив Тарас. Вина все ще лежить на мені важким тягаремм. Але ніколи жаліти про це. Мені потрібно було зробити ще дещо…

***

Квартира була просторою. Це було видно з того, що в ній царювала напівтемрява. Вікна завішені шторами. Повітря було затхлим, видно житло довго не провітрювали.

- Може він вже, того? – пошепки запитав Марко. – Копита відкинув?

Я не відповів. Хотілось би сподіватись, але смерть Саші я побачив не просто так. Тарас все ще був всередині, живий, хоч, нехай, і не зовсім здоровий.

Але від того не менш небезпечний. Квартира представляла собою кімнату студію. З одного боку кухня, з іншого спальне ліжко. Посередині скляний стіл та стільці. Марко знайшов вимикач і клацнув. Загорілось світло…

Лезо ножа зблиснуло всього за сантиметр від моєї шиї. Сам не знаю як, але я ухилився. Тарас з тваринним риком хотів повторити напад, але Марко став на заваді. Тепер я розумію, що це була хороша ідея, увімкнути світло. Інакше зараз в квартирі на два трупи стало б більше.

В Марка звідкись з’явився кастет. Лице Тараса прийняло суттєві зміни, коли марко вперіщив йому в вилицю. Я ж схопив того за руку з ножем. Тарас загарчав, під-натиснув і ось ми троє в періщились в стіну. Від удару об неї в мене вибило дух і впав на землю. Тарас між тим притис Марка до стіни та намагався пропхати ніж тому межи очі. Марко пручався як міг, але ніж поволі підступав до очного яблука.

Я піднявся і вдарив Тараса по раненій нозі. Це збило його з ніг та зменшило шанси Марка стати піратом. Марко не розгубився, і привітав падіння Тараса чоботом в лице. Той від болю схопився за обличчя і відкотився. Його кров розмазалась по плитці на підлозі.

Тарас піднявся. Виглядав він не найкращим чином, але не варто було впадати в оману. Біль та травмована нога майже не заважали йому. Ніж лежав на підлозі переді мною, але я не поспішав його піднімати, щоб не втратити з виду того психопата.

- Двоє на одного? – запитав виплюнувши зуб та витираючи кров з носа. – Бачу, чесність для вас пустий звук.
- Хто б казав?