Той, що обманює смерть

Розділ 45.

Вечір настав несподівано. Він прийшов, а я й не помітив. Він застав мене в роздумах. Стільки ще потрібно було зробити. В момент нашого тріумфу, тоді, в будинку, мені здавалось, що найважче позаду.

Тепер я бачив свою помилку. Вся веселуха ще попереду. А то було так – розминка.

Мій брат чекав мене там, де й домовлялись. Виглядав він як все — при параді. На лиці впевнена усмішка, що може зійти за добру для того, хто не знає мого брата. Поряд з ним стояв Саша. Ми не дивились одне одному в очі. Ну і чорт з ним, я намагався донести йому, хто мій брат насправді. Не віриш мені? То й нехай.

- Радий тебе бачити Макс! – мій брат розплився в лагідній посмішці.

Він закрокував мені назустріч. Простягнув руку. Я потис її. Я б збрехав, якби раптом сказав, що це було неохоче, чи через силу. Ні, хоч я й не довіряв йому – він все ж мій брат. Цього не викреслити так просто. Я любив свого брата, як би я це не заперечував. Але дозволити йому робити все що задумається я теж не міг.

- Сподіваюсь в тебе є гарний план, – тихо сказав я.
- Довіряєш мені складати плани? – той не міг стримати свого самолюбства.
- Ні. Але виходить в тебе краще.

Він не припинив світитись наче та новорічна ялинка. Що ж, нехай думає що він головний. Потім поглянемо хто з нас хитріший.

- Давайте перемістимось десь в машину, —
запропонував Саша.
- Згода, – кивнув Марко.

Ми пішли в на цей раз чорне третє БМВ. Хороша, стара машина. І щось мені підказувало, що взяв її Марко не просто так. Але питати я не став – мені було цікаво, куди ми попрямуємо. Саша сів на заднє сидіння. Ми з Марком вперед. Двигун тихо за грохотів і машина смикнулась наче спросоння.

- Коли ти останній раз сидів за кермом? – спитав Марко.

Я знав до чого він хилить. Швидкість – моя слабкість. Я тому навмисне уникаю машин та мотоциклів. Навіть велосипедів. Мати під собою кілька кінських сил і не скористатись ними – для мене це злочин. Я швидше розіб’юсь, ніж їздитиму по правилах.

- Пів року тому.

Саша слухав нас з цікавістю. В принципі, як і все. Він як губка – всмоктував в себе кожну почуту краплю інформації. Жаль, що в корисності інформації він не розбирався, тож мозок його інколи наповнювався відвертим лайном. Але Саша не розбирався, він втягував в себе усе, наче той пилосос, тож логічно би було припустити, що скоро місця там не залишиться ні на що.